Чи потрібне комусь молоко від селян сьогодні
Місяць тому у новинах одного із центральних українських телеканалів показували протест селян з Вінниччини. Люди із 20 сіл перекрили дорогу державного значення, таким чином борючись із низькою ціною на молоко. Закупівельники брали у людей літр молока за 3–3,20 грн. Обурені такою несправедливістю, селяни відмовлялися віддавати продукт за безцінь.
Харків’янка Олена Головко розповідає, що донедавна кожного разу, коли їздила у рідне село у Харківському районі, купувала там у знайомої банку молока. Та цей підробіток жінці перестав приносити прибуток, ще й борги за опалення будинку газом накопичилися, тож корову змушена була продати.
– Подруга бідкалася, що тримати корову стало невигідно, та й взагалі збитково. Аби хоч якось прожити, продала худобу і поїхала на заробітки, – розповідає Олена.
Подібні випадки не поодинокі. Одна із причин цього – низькі закупівельні ціни на молоко. У магазинах, наприклад, літр (а насправді 900 г) молока коштує від 15 грн. У населення літр купують менше, аніж за 4 грн. І ціна ця не змінилася: як була при доларові США за 8 грн, такою і зосталася, коли валюта зросла до 22 грн.
У таких реаліях, коли у країні криза, гривня нестабільна, витрати на утримання худоби ростуть, а закупівельні ціни на молоко залишаються низькими, селянам нічого не залишається, як продати свою «золоту» корову.
За останні п’ять років кількість корів у селян скоротилася чи не вполовину. За даними державної служби статистики України (ДССУ), наприклад, за період з 1990 по 2014 роки поголів’я корів скоротилось у 3,5 раза. За інформацією Українського клубу аграрного бізнесу, станом на 1 квітня в Україні нараховувалося 2,19 млн корів, що майже на 4 % менше за аналогічні показники попереднього року. Темпи скорочення були однаковими як у сільськогосподарських підприємств, так і у господарств населення. Зменшення чисельності корів спостерігається майже в усіх областях. Основними причинами цієї тенденції в Україні є низький попит на молочну продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Унаслідок цього темпи зростання собівартості молока значно перевищили темпи підвищення закупівельної ціни на нього. За іншими даними від аналітичного відділу компанії «Дикун» з посиланням на ДССУ, в Україні налічується 4 млн 173,7 тис. голів ВРХ. Це на 3,2 %, або на 135,9 тис. менше, ніж у квітні минулого року. 31 % поголів’я сконцентровано в промислових господарствах, решта 69 % – у населення. Разом із тим, Департамент агропромислового розвитку Харківської ОДА наводить цифри, які засвідчують, що в області поголів’я корів навіть трохи зросло.
– На 1 квітня по всіх категоріях господарств Харківської області поголів’я ВРХ становить 206,4 тис. голів. Це 101,3 % станом на 1 квітня 2015 року та 105,5 % станом на 1 січня 2016 року. Корів у всіх категоріях господарств утримується 92,1 тис. голів. Їхнє поголів’я за перші три місяці зросло на 500 тварин, – відповіли у Департаменті. – По сільгосппідприємствах сьогодні утримується 101 тис. голів ВРХ, корів – 36,7 тис. голів. За господарствам населення, за даними Держстатистики, поголів’я ВРХ по області збільшилася за три місяці цього року на 7 тис. голів і складає 105,4 тис. голів, з них чисельність корів – 55,4 тис. голів.
Для такого великого регіону, населення якого згідно з інформацією Головного управління статистики у Харківській області на 2013 рік складає понад 2,7 млн, це малувато. Для порівняння, згідно із цими цифрами, одна слобожанська корова має прогодувати у день до 30 жителів області.
Яка реальна ціна молока
Те, що по селах стає невигідно тримати корову, а молочні сільгосппідприємства працюють у цьому напрямі зі збитком, підтверджують безпосередні учасники процесу, зокрема, фермери із одного з молочних районів області – Богодухівського. Керівник СТОВ «ім. Ватутіна» Олександр Шуба, у якого до 600 голів скотини, розповідає про невтішну практику. У їхньому селі Івано-Шийчине молоко збирає молокозавод і кілька приватників, зокрема, і з інших районів. Оплата для населення копійчана – 3–3,20 грн за літр.
– У нас у районі складається практика, що у господарствах, які відмовилися від тваринництва, одразу піднімається економічний стан. А ми вкладаємо, наче зоопарк тримаємо. Усе для того, щоб була робота людям на селі, – каже фермер.
За його словами, Ватутіне тривалий час здавало молоко місцевому молокозаводу. Але дійшли до того, що між здачею молока та сплатою за нього минало 5–8 місяців. Тобто на Новий рік сільгоспвиробництво отримувало гроші за молоко, здане ще у серпні. Зараз ферма вже два роки, як не співпрацює із заводом, вирішивши вийти на вільний ринок. Своє молоко продають невеличким приватним підприємствам, які, як то кажуть, «на дому» займаються виготовленням адигейського сиру, сулугуні тощо.
Щодо того, із ким вигідніше співпрацювати, то Олександр Шуба каже, що закупівельна ціна у заводу та приватників майже однакова – у середньому за літр дають 4,50 грн. Однак перевага других у тому, що вони дають гроші одразу в касу, без затримок і заборгованостей.
– Минулого року собівартість молока у мене вийшла 7,50 грн за літр. А ми ж повинні ще й прибуток якийсь отримувати?! Реальна ціна молока має складати 10 грн за літр, – переконаний фермер. – Переробники ж отримують великі навари.
Таким чином, господарство живе зі збитками. Їх перекривають за рахунок рослинництва.
А тримають скотину заради тих 70–80 людей на селі, у яких є тут робота. За підрахунками фермера, дешевше було б прибрати тваринництво і просто людям виплачувати заробітну плату, «платити «мінімалку» і хай сидять удома».
– Або легше було б розпродувати молодняк, а брати в стадо нетільні корови, але на цьому етапі у господарстві працює 70 осіб, які піднімають худобу від телят до корови. Якщо звільнити їх, це за собою приведе до вимирання села, – каже фермер.
Олександра Шубу підтримує колега із села Кручик, голова СВК ім. В. Н. Каразіна Василь Шовковий.
– Просто не хочеться усе під ніж пустити, бо у людей так робочі міста є, комусь до пенсії трохи залишилося, і ми йдемо на все, аби люди працювали, – розповідає Василь Шовковий.
Зараз у кооперативі працює до 80 людей, зокрема на тваринництві 35 людей.
Ситуація тут так само як і в Івано-Шийчиному: працюють зі збитками, цього року мають 500 тис. грн, виживають завдяки рослинництву. Молоко на переробку здають частину приватникам, частину – молокозаводу.
– Приватники брали 5,50 грн за літр, а молокозавод – 4,60 грн, влітку буде ще менше, десь 4 грн за літр, – розповідає фермер із Кручика. – Вигідніше з першими працювати, але ті беруть молоко не цілий рік. Узимку беруть, коли молока менше, а реалізація готової продукції більша. Нині ж вигідніше брати у населення, бо там ціна менша.
А от молокозаводи кажуть, що свою увагу більше акцентують на закупівлі молока від сільгосппідприємств, бо там продукція якісніша.
– В особистих господарствах беремо молоко також, але менше, – розповідає заступник директора ТОВ «Богодухівський молокозавод» Сергій Щербак.
Щодо того, по скільки сьогодні завод скуповує сировину у населення та фермерств, чоловік не сказав, посилаючись на комерційну таємницю. Єдине, що прокоментував, що
ціни різняться залежно від якості молока та від розташування точки його збору: чим далі треба їхати за молоком, тим ціна для людей нижча.
За законом – не менше 4 грн
В Україні давно точаться розмови про те, щоб на державному рівні закріпити закупівельну ціну на молоко. У липні 2015-го народними депутатами прийнято у першому читанні законопроект № 2089 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання закупівельної ціни на молоко та підтримки села. Цим законопроектом пропонується встановити мінімальну закупівельну ціну на незбиране сире товарне молоко у розрахунку за 1 кг (1 л молока приблизно дорівнює 1,024–1,032 кг) без урахування ПДВ другого ґатунку на рівні 4 грн. Ця норма діятиме для всіх виробників молочної сировини та молока, як підприємств, так і для селян. Зараз законопроект чекає другого читання. Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин рекомендував його прийняти у другому читанні та в цілому.
Майбутнє – за сучасними фермами
Що чекає на молочну галузь в Україні, можна лише здогадуватися. Згідно з останніми тенденціями до осучаснення виробництва, прагненнями до європейських стандартів та норм, забирання молока у особистих господарствах відходить у минуле. Адже, за світовими правилами, має бути максимально мінімізовано контакт молока із повітрям, а виробництво молока має бути автоматизованим. Тобто видоєне вручну молоко фактично нікому не потрібне, бо його якість низька.
На думку голови СТОВ «ім. Ватутіна», в Україні виживатимуть сучасні ферми: із безприв’язним утриманням скотини, це коли корова їсть, п’є тоді, коли захоче, доїться під музику тощо, коли там працює сучасне обладнання. Це, звичайно, потребує великих капіталовкладень, але потім є результати.
Ватутінці мають можливості і модернізувати своє виробництво за останнім писком моди. Та голова підприємства поки що не поспішає, бо ситуація у країні нестабільна, кожний день від держави можна очікувати нових змін. До того ж ринок поки молока не просить, воно не потрібне нікому.
– Нам реально вийти на ринки ЄС, але поки що український менталітет до цього не готовий. Це ж який потрібно мати розмах! Я ж не поїду з охолодженим молоком у Женеву. Тільки готова продукція потрібна. Конкурувати з європейськими переробниками майже нереально. Там розвиток тваринництва кращий, – коментує Олександр Шуба.
Щодо простих селян, які тримають корову і хочуть заробити на цьому, вихід єдиний – створювати родинну ферму або об’єднуватися у кооперативи, як це поширено, наприклад, у Франції, Прибалтиці, Польщі та інших країнах Євросоюзу.
Разом із тим, деяким харківським підприємствам уже вдається вийти на ринок ЄС. Прикладом є робота одного з провідних фермерств регіону – Зачепилівського ПСП ім. Фрунзе. Його гендиректор Іван Глянь постійно їздить до закордонних колег, аби себе показати і досвіду набратися. Одну з таких запозичених таємниць Іван Глянь утілив у власному тваринництві. І цей метод дуже позитивно вплинув на виробництво.
– Я всього один раз на добу годую худобу, і корови у мене взагалі не пасуться. До того, як я використав цей метод, надої на рік були близько 3500–4000 літрів від однієї фуражної корови. Зараз ця середня цифра збільшилася майже в два рази – 7000, – розповідає фермер.
Таке нововведення ніяк не відбилося на якості продукту – молоко й нині вищого ґатунку. Підтвердженням цього є той факт, що молоко ПСП імені Фрунзе користується попитом у багатьох підприємств, у тому числі в придніпровського молочного комбінату «Злагода», яка постачає свою продукцію на ринок країн ЄС. Тож фактично молоко із зачепилівської Бердянки споживають у багатьох європейських країнах.
Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, Олександр ГАРКАВЕЦЬ, власні кореспонденти
