Екзотичний фундук вирощує на плантації фермер під Харковом (ФОТО)
Примітно, що цієї ферми, як і нашої історії, могло б узагалі не існувати, якби не характер фермера. Адже в 90-ті роки Сергій Олександрович емігрував на Кіпр до своєї сестри, яка вже встигла там влаштуватися.
Та еміграція до субтропічного раю протривала недовго. Через 10 днів упертий фермер купив білета додому та чкурнув назад в Андріївку. На землю, якою володіли ще його батько та дід.
Родзинкою фермерського господарства Караптанів є унікальний для нашого регіону фундуковий сад. Цей факт Сергій Олександрович вважає своєю безсумнівною конкурентною перевагою, адже горіховим бізнесом сьогодні хотіли б займатися багато, бо він привабливий, та сади, які закладаються зараз, почнуть давати плоди лише через десятиліття. Отже, поки що конкурентів у сім’ї Караптанів нема.
Крім того, конкуренти, коли вони з’являться, сповна посмакують горе і через відсутність у нас гідного генетичного матеріалу. Річ у тому, що кращий спосіб розмноження для сортового фундука – або поділ куща, або кореневі паростки. Та це витратні процедури. Тому на ринках часто можна зустріти більш «скоростиглий» варіант – саджанці, отримані з горіха. На жаль, як пояснює фермер, сортністю, а значить, високими смаковими якостями, врожайністю та стійкістю до хвороб і шкідників такі рослини не відзначаються. Караптану ж пощастило. Свого часу основою його саду стали сортові саджанці української селекції з Лозівського розплідника, який нині став лише частиною історії.
Як зізнається Сергій, ідея зробити фундуковий сад виникла спонтанно.
– Був я в Туреччині, і мене вразило, що сім’я, яка має всього гектар фундукового саду, який при цьому росте в гористій та кам’янистій місцевості, – це дуже багата сім’я. Усього одного гектара повністю вистачає для достатку. Я подумав, і вирішив спробувати. Посадив два гектари – зростає. Ну і слава богу. Можна було б посадити й більше, та справа тоді ще була новою і витратною: страшно було вкладати багато. Виявилося, ідея була успішною.
Горіхи фермер продає оптом переробникам з Донецької області. Ті роблять з Кегичівського горіха елітні солодощі. Сам у торгівлю поринати не хоче.
– Кожною справою мають займатися професіонали, – розмірковує фермер. – У торгівлі свої тонкощі, і я туди не лізу. Мені простіше продати оптом посереднику і отримати обумовлену суму.
Ці ідеї взялись не з пустого місця. Одного разу Сергій вирішив обійтися без посередника, притримати власноруч вирощене зерно до весни і продати в пік попиту. Але продавши товар і звівши дебет з кредитом, підрахував, що через витрати на утримання зерна в елеваторі кінцевий прибуток виявився меншим, ніж той, який був би, якщо б продав зерно безпосередньо з-під комбайна.
На запитання щодо планів на майбутнє філософськи знизує плечима. У фермера нічого не змінюється. Він просто робить свою справу.
Мовою цифр. Більшість фундука у світі виробляє Туреччина – 710 млн тонн із 906. Отже, будь-який фундук, який ви купуєте, швидше за все, турецького походження. Далі йдуть країни ЄС і США. А от в Україні його не вирощують майже зовсім.
Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" №8 від 18.01.2014