Крапельне зрошення на Харківщині: чи можливо відновити радянську систему

Втім, впровадження нових технологій поливу має свої «за» і «проти» як на великих ланах, так і на скромних шести сотках.

Слобожанщина традиційно є стратегічним регіоном для аграрної сфери України. Серед наших незаперечних переваг – унікальні ґрунти, сприятливі клімат і рельєф. Але є одне але – волога. Її в наших широтах, на жаль, недостатньо для ефективного сільського господарства, навіть попри те, що водне господарство начебто чималеньке.
Проблемами меліорації, тобто зрошення та осушення, займається низка наукових установ, серед яких Харківське обласне управління водних ресурсів.

За спостереженням фахівців закладу, вегетаційний період у Харківській області характеризується, як правило, недостатньою кількістю опадів, і часто супроводжується великими, тривалістю до 30–70 днів, бездощовими періодами, суховіями та періодичними посухами. Зрозуміло, що за таких умов про стабільні врожаї тих самих овочів не варто і мріяти, адже все залежить від примхливої матінки-природи.

За даними Харківського обласного управління водних ресурсів, на території Харківської області облікова площа меліорованих земель станом на початок 2014 року складає 94,2 тис. га, з них зрошувані землі – 82,4 тис. га. Це дуже непоганий показник, але... Значну частку колишнього зрошувального обладнання або було банально розтягнено ще у «гарячі 90-ті», частково порізано на металобрухт, або воно просто потребує ремонту.

Тож тепер усю зрошувальну систему потрібно фактично відбудовувати. Так, за даними інвентаризації зрошувальних систем, площі, які можна поливати із урахуванням технічного стану та наявності внутрішньогосподарської мережі, складають усього 7,6 тис. га. Також важливо додатково відновити зрошення на державних зрошувальних системах, але це можливо за умови відновлення внутрішньогосподарської мережі на площі 12,9 тис. га. Найближчими роками теоретично можна відновити 20,6 тис. га площ зрошення, а в подальшому – до 50–60 тис. га.

Плани планами, але виникає слушне запитання: а чи можливо відновити ту, багато в чому втрачену, систему зрошення? Думок з цього приводу може бути багато. Але не треба бути великим економістом, аби розуміти, чому радянський досвід зрошувального рослинництва важко перенести на ринкові реалії. Через свою надзвичайну витратність радянські енергоємні мегаустановки поверхневого зрошення – швидше історичний експонат, ніж реальна технологія. Час вимагає ощадного підходу, коли у буквальному сенсі враховується кожна краплина живильної вологи.

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" № 62 від 24.05.2014