Водяні лілії та тропічних риб розводить на подвір'ї харківський інженер (ФОТО)
У крихітному селищі Ємці, що в Дергачівському районі, на приватному подвір’ї розкинувся унікальний водяний сад із тисячами лілій.
Дивне відчуття охоплює, коли заходиш на подвір’я Василя Гузенка, інженера за фахом, що якимось незрозумілим чином вже 35 років поспіль ділить свій дім із тисячами німфей (наукова назва латаття, або водних лілій) а також дикими качками, лисами, водяними курчатами, рибами, та птицями.
Самого володаря незвичайного саду я знайшов у глибині подвір’я. Він саме порався з лататтям на маленькому острівці, чи то для зручності, чи то з ще якихось причин залишеному посередині рукотворного озерця. До «острова» веде одна-єдина втоплена у воду конструкція, яка віддалено нагадує місток. Сам Василь Григорович босий, у підкочених штанях. Як потім мені пояснив господар, по-перше, так працювати зручніше, по-друге, звик. Тому босоніж бігає навіть восени та навесні, коли земля зовсім не така тепла, не кажучи вже про воду.
Після короткого привітання господар показує мені свої володіння, попутно коментуючи, що до чого.
– Ось тут, – вказує він на величезний ставок, метрів сім завширшки та під 25 завдовжки, – у мене було найбільше квітів. Там, до речі, трохи далі теж є острівець. Дуже красиво було. Та тепер майже нічого не залишилося. Захотів, щоб мені почистили його екскаватором, і багато рослин позгрібало. А потім амура чогось захотілося завести, він теж знищив багатенько. Ще й хтось узимку підпалив очерет, і вигоріло багато рослин понад берегом. Загалом там туї росли. А трохи далі яблуні. Усе погоріло.
Василь Григорович показує наступні дива: то саджанці різноманітних кедрових сосен; то понтедерію – не те щоб дуже красиву, але надзвичайно рідкісну квітку на кшталт очерету, яка теж росте у воді; то лікарські рослини, які насадив поміж троянд, басейнів з лататтям та капусти. 
Проходячи черговий, виритий в землі та застелений плівкою невеличкий басейн з лататтям, я помічаю червоні із розводами спини декоративних риб. Непевно згадую, що схожу рибину бачив у якомусь бізнес-центрі у фонтані.
– А, це кої, – помічає мою зацікавленість Василь Гузенко. – Загалом тут їх дуже й дуже багато. Але зараз чогось поховалися. Вони допомагають підчищати коріння рослин і паразитів. Ну, і просто красиво плавають. Я їх не ловлю.
Підходимо до невеличкої теплиці, трохи більшої за туристичний намет. Садівник підіймає плівковий полог, і я не втримуюсь та залізаю всередину, щоб трохи пофотографувати. Об’єктив камери миттєво вкривається конденсатом, протираю скло і знову намагаюся відзняти хоча б щось. Усередині, як ви вже здогадалися, теж квіти. Рожеві, фіолетові, білі, пухкі, великі, маленькі. Стояти можна тільки на маленькому пагорбку, Усе інше – ще один басейн. Через це атмосфера в теплиці приблизно така ж, як і в парильні бані після того, як добряче плюхнули на жаровню. Дуже волого й дуже тепло. Але пахне не липою чи березою, а велетенським акваріумом.
– У мене є тропічні сорти, – пояснює Василь Григорович після того, як я вилізаю на свіже повітря, до прохолоди. – Дуже вибагливі створіння, не пристосовані до нашого клімату. Мені навіть доводиться взимку переносити їх у дім, до підвалу. І проблема не в тому, що дуже холодно для них. Як виявилося, під льодом вони гинуть через брак світла. Я якось намагався залишати їх взимку на вулиці, але, скажімо так, вижило відсотків десять рослин.
Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" № 86 від 19.07.2014