Спогади біженців зі Слов'янська. Як жили під бомбами і що думають про повстанців (ФОТО)

Наталя перебуває на останніх місяцях вагітності. В автобус на Харківщину жінку разом з трьома дітьми майже силоміць посадив чоловік. Сам він поїхати не зміг, бо загубив паспорт.

За останній місяць Слов'янськ перетворився майже на попелище. Розгромлений авто- і залізничний вокзали, не працює водопровід, більшість магазинів закриті, а ціни на продукти підскочили до небес. Наприклад, за буханець білого хліба тиждень тому просили 7 грн, і то дістати його було важко — бомба влучила у хлібозавод, і поставки припинилися. Кілограм картоплі віддавали за 15 грн, крупи подорожчали майже удвічі. На вулицю місцеві виходити бояться, адже стрілянина може розпочатися без попередження у будь-яку хвилину.

Встановили у Слов'янську і комендантську годину. Після восьмої вечора і до шостої ранку виходити на вулицю не можна. Поширився “сухий закон”. Якщо у людини ввечері відчують запах спиртного, то можуть конфіскувати автомобіль чи інший транспортний засіб. Не можна виходити з дому без документів, бо у будь-яку хвилину вас можуть зупинити і попросити показати паспорт. Вибиті вікна в домівках і осколки снарядів на городах уже стали звичною справою для місцевих мешканців. В останній же час стала з'являтися інформація про загибель мирних жителів.

- З моїх близьких, слава Богу, ніхто не постраждав, але що там відбувається зараз, я не знає. Зв'язку зі Слов'янськом майже немає. Телефонні мережі не працюють, мобільні ловлять лише у деяких районах міста, - розповідає жінка. - Якщо ж додзвонитися таки вдається, то шансів дізнатися щось про ситуацію у місті майже не має. Тільки-но лунає слово “Слов'янськ”, як сигнал пропадає.

Неоднозначне у слов'янських переселенців і ставлення до силовиків. Люди не поспішають шукати допомоги в українських військових і підтримують повстанців.

- Ці “терористи”, як їх зараз всі називають, - це наші хлопці, які вийшли на захист своєї землі. Вони не зацікавлені в тому, щоб стріляти у своїх ще дружин і дітей. Навпаки, коли починався обстріл, вони намагалися допомогти людям. А стріляє українська армія, - говорить біженка зі Слов'янська, мати двох дітей Олександра.

Хто б кого не підтримував і яку точку зору не поділяв, але всі хочуть, щоб війна припинилася, і люди змогли повернутися додому.

- Коли починають стріляти, то не зрозуміло, чи це повстанці, чи українські військові. Люди вже нікого не підтримують. Всі просто хочуть миру і спокою, - говорить Наталя.

Ірина Гудзь

Повний текст читайте у суботньому номері газети “Слобідський край” №70-71