«Божественні» назви Харківщини. Село Протопопівка
У нас є два села з назвою Протопопівка: одне в Дергачівському, інше в Балаклійському районі. Наша розповідь – про останнє.
Протопопівка
Село в Балаклійському районі. Засноване близько 1700 року. Населення становить 1 253 особи за даними перепису 2001 року.
Читайте також: БОГОДУХІВ. ХТО ЗАСНУВАВ МІСТО ТА ЗВІДКИ ЙОГО НАЗВА
НАЗВИ-ІНОЗЕМЦІ НА КАРТІ ХАРКІВЩИНИ
ДЕ НА ХАРКІВЩИНІ ЗНАЙТИ НІДЕРЛАНДИ АБО ШВЕЙЦАРІЮ, АБО СТАРОВИННІ НАЗВИ-ДУБЛЕРИ
Перше, на що звертаєш увагу, потрапивши в Протопопівку – це своєрідний говір місцевих жителів. Дуже по-російському, плавно, м’яко і неспішно ллється мова: замість «е» місцеві жителі вимовляють «я», замість «о» – «е»: «мяня» замість «мене», «ня знаю» замість «не знаю» , «ен» замість «він». Недарма саме це село в 60–80-ті роки минулого століття було Меккою для філологів Ленінграда, Москви та Харкова: вони приїжджали сюди на літо вивчати особливості місцевої говірки, «законсервованої» в україномовному середовищі. Село заснували переселенці з Тамбовської губернії на початку XVIII століття, і дивним чином цей говір зберігся. Збереглися й пісні – їх співають місцеві літні жінки, коли збираються на свята. Проте думається, що філологів привертала не тільки місцева говірка, а й незвичайна мальовничість села, що розкинулося на схилах довгою широкою балки, що упирається в Сіверський Донець, за яким шумить заповідний Ізюмський ліс. А навколо села – озера, джерела з чистою водою і красиві крейдяні скелі. У результаті тут розташувалася ціла «колонія» з харківської професури, що купила будинки під дачі. А починалася історія села з того, що сюди прийшли переселенці, яких привів священик, що користувався повагою. Він був у сані протопопа – от і назвали село Протопопівка. Втім, можливо, що село було названо на честь його першого власника. Дослідник харківської старовини Філарет (Гумілевський) висуває версію, що це був настоятель балаклійського храму. Спочатку це була слобода. Тому і назва досі – жіночого роду.
Екскурс в історію
Історичних відомостей щодо Протопопівки небагато. Відомо, що перший храм тут було побудовано в 1709 році і освячено на честь великомучениці Катерини. Спочатку центр села, як і храм, були безпосередньо на березі Сіверського Дінця, але вода сильно розливалася і постійні підтоплення змусили місцевих жителів «посунути» село далі від річки – там було сухіше. Непряме підтвердження цьому ми знаходимо у того ж Філарета (Гумілевського), який пише, що «...указом 31 травня 1729 дозволено було храм Святої Великомучениці Катерини у слободі Протопопівка з берега Дінця, де повінь майже щороку заливала храм, перенести на вишину ... Новий храм освячено в 1730 році». До речі, з храмом у Протопопівці дуже цікава історія – він і донині носить ім’я великомучениці Катерини, але його як мінімум вісім разів будували, добудовували і перебудовували, причому чотири рази – у XVIII столітті. І пов’язано це в першу чергу з тим, що село було великим (у 1750 році тут жило 2360 осіб), і населення тут було достатньо заможним.
У книзі ентузіаста-дослідника, директора Протопопівської школи Тетяни Бобровникової наводяться дані про те, що вже в 1732 році тут був скловарний завод, продукція якого славилася на всю округу. До речі, що стосується школи – при храмі школа існувала ще в 1732 році. Окрему двоповерхову будівлю школи за земські гроші в селі в 1914 році звели полонені німці і наймані робітники. Тоді ж побудовано лікарню і нову будівлю церкви.
Деякий занепад село переживає в середині ХІХ століття. Це видно зі скорочення населення: якщо в 1830 році в Протопопівці жило 2580 осіб, то через 20 років – усього 1950. Навряд чи це пов’язано тільки з епідеміями холери та цинги, які в цілому забрали в середині ХІХ століття близько 150 життів – швидше, із загальною ситуацією в країні напередодні скасування кріпосного права.
У роки радянської влади тут був колгосп-мільйонер. Сліди того, благополучного для Протопопівки часу досі кидаються в око: ось капітальна будівля клубу, побудована тоді, що нині переживає запустіння, ось кілька Протопопівських «висоток» – чотириповерхівок для фахівців, ось солідний меморіал пам’яті загиблих у роки Великої Вітчизняної війни – про нього ретельно дбають. У списку загиблих земляків – суцільно російські прізвища: Жирови, Волобуєви, Васильєви, Ханіни. Такі ж прізвища зустрічаються в інших списках – довгих списках померлих під час голодомору: такі списки померлих у лихоліття займає 26 сторінок у Книзі пам’яті. Російське село Протопопівка прожило загальну з усією Україною історію …
Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №78 від 03.07.2014