Колишня розкіш села під Харковом. Від панських маєтків жодного сліду
Словом «лиман» називають зазвичай мілководна затока, але досить часто це саме слово вживають стосовно до озера. Озеро поблизу Червоного Лиману є, і не одне, залишилося тільки з’ясувати, на честь якої княгині воно могло бути назване років так 250 з гаком тому.
Наприкінці XVIII ст. на правому березі річки Береки, в місці, де вона зливалася з річечкою Бритай, надвірний радник князь Іван Прохорович Ширинський-Шахматов отримав землі.
Князівський титул тут же було зафіксовано в топоніміці – озеро поряд з ним отримало назву Княгинин Лиман. Ця ж назва поширилася і на село, тим більше, що рід був відомий і давній. Ширинські-Шахматови засновником свого роду вважали князя Кінбрата Ширинського з татарської знаті, який перейшов на службу до Івана Грозного. Його онука звали Шахів, а його нащадки на російський манер мали подвійне прізвище: князі Ширинські-Шахматови.
Точна дата заснування села не відома, але в 1783 році князь Іван Ширинський-Шахматов будує в уже існуючому селі першу дерев’яну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці.
До початку ХІХ ст. село було досить великим – його населення становило 900 осіб, і головною статтею доходу селян було скотарство. У 1814 році маєток було розділено між спадкоємцями Івана Ширинського-Шахматова. Княгинин Лиман як місце для проживання обрав тільки один з них – Африкан.
Саме він замість старого дерев’яного панського будинку побудував новий кам’яний на 27 покоїв і заклав великий регулярний (французький) парк. Ліворуч від нього відкривався вид на Княгинине озеро, а праворуч стояла дерев’яна церква. Наприкінці 30-х років у Княгининому Лимані з’явився молодший брат Африкана – Дмитро: будинок і парк перейшло йому за заповітом після смерті бездітного старшого брата. Саме він побудував у селі кам’яну церкву з дзвіницею замість дерев’яної, за що був похований в її внутрішньому склепі.
Сьогодні в Червоному Лимані ні від будинку, ні від церкви, побудованих Ширинським-Шахматовим, не залишилося й сліду, хіба що попадаються в городах уламки порцелянового посуду, та існують численні «оповідки» про колишню розкіш.
Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 127 від 23.10.2014
