Солдатів ховали роздягненими. Спогади ветерана війни - харків'янина
Іван Якович розповідає, що самої війни він майже не бачив. Тільки наслідки, адже фронт був за селом. Але запам’ятав наших солдатів. Для тих, хто сприймає Велику Вітчизняну війну через призму бойової романтики, – його розповідь як одкровення.
Читайте також: Після війни. Харківський ветеран пригадав, як діти розміновували ліс за допомогою палиць
Одкровення про той, «зворотний», бік війни, який у часи мирні ми згадуємо мало…
А от у пам’яті тоді ще малого Івана навічно закарбувалася картина, у якій багато, дуже багато мертвих «наших». Хтось просто замерзав (тоді були дуже великі проблеми із постачанням). Пам’ятає наш співрозмовник, як із лісу привозили солдат, ховали в братських могилах: викопали яму, заклали снопами, закопали. На другий день приїздять і відкопують. Зібралися жінки із села, дивляться, що ж воно робиться. Політрук вийшов до жінок і сказав: «Я бачу ваше обурення, але їм уже все одно, а тим, хто в лісі замерзає, – ні». Відкопали, зняли всю одежу та закопали знову.
– Пам’ятаю, як прийшли наші солдати в хату. У плащ-палатках, просто кістки, обтягнуті шкірою. На лавці біля хати лежала сира бурячина. Один із солдатів схопив обома руками й почав гризти її, ну точно як кінь, – каже Іван Шматько. – Їсти було нічого, але мати щось таки зварила для нас, дітей. А потім просто віддала солдатам. Коли батько спитав, навіщо, адже тут своїх дітей нічим годувати, вона сказала: «А ти хочеш, щоб вони померли в нас у хаті і нас ще судили за них?» Ось така прагматика.
Потім уже, коли Радянська Армія почала проганяти німців, усе було навпаки. Німецькі солдати в якихось обмотках відступали, а наші свіжі частини з Далекого Сходу наступали. Хоча, як пригадує Іван Якович, оці нові солдати теж, коли зайшли до хати, хоч і були міцними, ще не схудлими, а попадали спати хто де стояв і куди зміг.
Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" № 79-80 від 05.07.2014