Військові назви селищ на Харківщині. Звідки вони походять
Звідси й велика кількість назв, так чи інакше пов’язаних з військовими заняттями та військовою службою.
Охоче
Село у Нововодолазькому районі. Засноване у другій половині XVII століття. Населення – 1 704 особи за даними 2001 року.
Згідно з однією з версій, назва цього села виникла саме завдяки «військовій сторінці» в історії нашого краю. Прихильники цієї версії виводять назву від давньослов’янського іменника «хота» та префікса «о», які в даному випадку вживалися в переносному значенні: служиві люди, які охороняли південні кордони Російської держави, були дозорними та розвідниками («охотниками», «охочими до розвідування»).
Але є ще одна версія. Її прихильники стверджують, що ніби це місце вабило переселенців, і вони охоче тут селилися чи, можливо, були охочі до роботи. Як непряме підтвердження цієї думки наводиться назва села, розташованого поряд, – Ленівка (зараз це Мелихівка).
Полкова Микитівка
Село у Богодухівському районі. Засноване у 1677 році. Населення – 1095 осіб за даними 2001 року.
Історія виникнення назви сягає у рік заснування села – 1677. Саме тоді уманський полковник Микита Семенко на прізвисько Уманець одержав від російського царя Олексія Михайловича жалувану грамоту на володіння цими землями та заснував невелике селище. Його населення складали переважно переселенці з правого берега Дніпра; крім того, там оселилися селяни-втікачі з Росії та полкові козаки. Оскільки засновник та володар землі був, як його звали, «полковник Микита», то й назва виникла завдяки йому.
До речі, цьому ж полковнику належала ще одна Микитівка, яка виникла на рік раніше та зараз зветься Хрущовою. Але колишній радянський лідер Микита Сергійович Хрущов до неї не має жодного відношення. Просто через 100 років у неї з’явився новий хазяїн – ніжинський полковник Хрущ (Хрущов), звідти й узялася така цікава назва.
Гур’їв Козачок
Село у Золочівському районі. Засноване у 1672 році. Населення – 333 особи за даними 2001 року.
Колись ця територія входила до складу Харківського полку. На курганах поруч з Муравським шляхом несли дозор російські козаки, адже тут проходив кордон держави Російської. У разі появі ворогів дозорні запалювали на кургані вогонь, який було видно сусідній сторожі. Так звістка про набіг татар досягала Хотмизької фортеці, де перебували війська. Служба дозорних була і важкою, і відповідальною: козакам заборонялося надовго злазити з коня, розводити вогонь у степу, довго стояти на одному місці. Одним з таких дозорних був донський козак Афанасій Гур’єв.
З часом, коли кордон поступово просунувся на південь і сторожова служба тут стала непотрібною, Афанасій Гур’єв вирішив залишитися в місцях, що йому сподобалися. За вірну службу йому було подаровано 38 десятин землі. Так він і його чотири сини стали засновниками Гур’єва Козачка. На згадку про Афанасія Гур’єва село досі називається його ім’ям. До речі, більшість жителів села має його прізвище.
За два кілометри від Гур’єва Козачка розташований ще один Козачок – Сотницький. Спочатку він був черговою Іванівкою, а згодом, оскільки належав сотнику Івану Ковалевському, його було перейменовано, швидше за все, за аналогією із сусіднім селом.
Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 58 від 15.05.2014