Візьмемося за руки та пробачимо одне одному
Шановні читачі!
Уже кілька місяців майже в кожній сім’ї, у кожному трудовому колективі не вщухають суперечки та сварки з приводу того, що відбувається сьогодні в нашій багатостраждальній Україні. Скільки родин уже зруйнувано на політичному ґрунті, скільки вчорашніх ліпших друзів перестали через певні події спілкуватися... Іноді доходить не тільки до словесних баталій, а й до бійок. Але ж не забуваймо, що всі ми, друзі , – одна країна, один народ.
Рано чи пізно хмари над Україною розійдуться – і у країні запанують мир і спокій. Ми твердо в цьому впевнені й закликаємо вас не впадати у відчай і думати про майбутнє. Тому давайте сьогодні стосовно одне одного вчиняти так, щоб завтра або через півроку не було через це соромно ані перед собою, ані перед іншими. І насамперед – перед тими, хто нам по-справжньому дорогий. Адже інших родичів, сусідів, друзів у жодного з нас не буде.
У редакції «Слобідського краю» працюють люди, чиї родичі живуть у Харківській, Сумській, Луганській, Полтавській, Київській областях, на Волині, а також у Білорусі, Росії, Німеччині, США. Наші близькі люди розкидані по всьому світі, але вони ніколи не перестануть бути для нас найдорожчими та найріднішими. Так було вчора – так буде й завтра. І ми – ті, хто робить цю газету – не станемо зненацька чужими одне для одного. Бо нам нічого ділити.
Над нами один небосхил, у нас одна справа й одне бажання – жити мирно, заможно та чесно. А ще ми прагнемо, щоб жителі Слобожанщини не чекали ворогів у сусідньому дворі чи на сусідній вулиці. Їх там нема. Там є такі ж українці, такі ж харків’яни. Саме тому ми не друкували й не будемо друкувати листи читачів, у яких лунають ненависть, заклики до насильства й ворожнечі. А листів таких приходить зараз до редакції чимало... Ми впевнені, що сьогодні їхніми авторами керують емоції, за які дуже скоро може бути соромно.
Ми й надалі будемо максимально об’єктивно писати про те, що відбувається навколо, не даючи жодних оцінок і ні на кого не навішуючи ярлики.
Ми закликаємо всіх у найголовніше православне свято простягнути одне одному руки, забути образи й непорозуміння. Будь-яка дорога – навіть найважча та найнебезпечніша – здається набагато коротшою і легшою, якщо йти нею разом із найдорожчими та найріднішими людьми. Не забуваймо про це.
Тож давайте звільнимо свої душі від зла, образ і агресії та посміхнемося одне одному.
Зі святом, любі читачі! Зі Світлим Христовим Воскресінням!
Лариса Гнатченко, головний редактор "СК"