Як грабували харківських чиновників 130 років тому
1884, 130 років тому. Ще в лютому минулого року в місті Харкові в домашньому кабінеті губернського секретаря Максимова сталась крадіжка. З письмового столу останнього зникли 4000 рублів. Підозра зразу впала на покоївку дому Софію Попову; коли Максимов вийшов провести своїх гостей, вона одна залишалася в кабінеті протягом 5–6 хвилин, і ніхто більше туди не заходив. Та слідчі дії нічого не дали, і справу цю було закрито за відсутністю доказів. Але разом з тим за Поповою залишили таємний нагляд, і це дало свої результати. Софія Попова мала необережність почати майже відкрито витрачати такі гроші, які собі звичайна покоївка аж ніяк не могла дозволити. Вона замовляла собі вишукані сукні в модисток, на столі в неї стала з’являтися ікра, балик, оселедці та інші дорогі страви й закуски. При цьому вона ніде не працювала, наймала квартиру й жила зі своєю сім’єю у сім чоловік. Між тим, до крадіжки в Максимова вона була у скруті з грішми: часом нічого було поїсти, діти ходили босі й майже голі, та що там – деколи не знала навіть, чим піч нагріти – ні дров, ні вугілля в хаті.
У липні місяці Софія Попова виїхала з Харкова у слободу Старовіровку Куп’янського повіту. За нею вслід відправився наглядач Соколов. Останній виявився вправним службовцем й улучив добрий для справи момент, провів на квартирі Попової обшук. Як для покоївки Попова мала дуже добрий смак і вміла купувати хороші речі. Соколов знайшов у неї значну кількість різних зовсім нових речей, сукні з дорогих матерій, жіночі чобітки на модних підборах, шовкову білизну, вишукані мережива, парасольки, флакони дорогих французьких духів, пляшечки з амброю і багато чого іншого. Але звідки такі гроші? У скриньці Соколов знайшов 200 рублів. А ретельно оглянувши чепрак під кінське сідло, що ставлять поверх пітника, і сам пітник, в останньому наглядач знайшов зашиті 3000 рублів 100-рубльовими білетами. Тепер були докази, і недавно в Харківському окружному суді розглядали справу проти Попової, яка із самого початку була не такою вже простою.
Слухали свідків, захисників, розглядали речові докази з ранку до о пів на шосту вечора. Софія Попова стояла на своєму і відкидала всі звинувачення у крадіжці, заявляла присутнім, що гроші й речі в неї є благим чином придбані. І одного разу, здавалось би, щастя буде на її стороні, коли свідки, що знали її під час проживання в Харкові, заявили, що років 10–15 тому вона була дуже заможна жінка, тримала декілька років заїжджий двір, відкрила шинок у місті. Але потім життя пішло шкереберть, і останні роки вона жила дуже бідно. І це дивувало присяжних, що, маючи такі гроші, вона роками терпіла таку скруту. Адже дійсно маючи великі гроші, вона виявила неабиякий смак до життя й хороших речей. Дивувалися присяжні, чому вона так оригінально ховала гроші в пітнику, а в скриньці тримала тільки 200 рублів. Попова відповіла, що ховала гроші від чоловіка – п’яниці й марнотратця.
Тільки наступного дня закінчився розгляд цієї справи, і на запитання суду «Чи винна підсудна у крадіжці 4000 рублів?» присяжні винесли вердикт: «Так, винна, але заслуговує поблажливості». Рішенням суду міщанку Попову було засуджено до ув’язнення на один рік; гроші в розмірі 3200 рублів суд визнав власністю спадкоємців уже померлого губернського секретаря Максимова й залишив їм право на стягнення решти суми грошей, що не вистачає до 4000 рублів. Арештовані речі, що знаходились у суді як речові докази, повернули Софії Поповій.
Олег Аврамцев, матеріал з газети "Слобідський край" № 86 від 19.07.2014