Не виживати, а жити: секрети успіху від Зміївського краєзнавчого музею

Тоді, в 2009 році,  будівля музею, розташована в самому центрі міста, «глянулась» одному молодому та енергійному підприємцю. На той час музею було вже 18 років – він виріс з народного музею завдяки місцевим ентузіастам та пережив, мабуть, найскладніші часи середини 90-х. Музею запропонували або переїхати в село Соколове і поєднатись з Музеєм бойового братерства (присвяченому першому бою чехів та радянських військ), або піти… у баню – в прямому сенсі цього слова, тобто зайняти приміщення колишньої міської бані, не придатне для музею. Про те, скільки директор музею Михайло Саяний стукав у різні кабінети, скільки було написано листів у різні, навіть найвищі, інстанції, про обурення громадськості – як зміївської, так і харківської, – можна розповідати довго. «Люди навіть на мітинги виходили – адже у нас є багато тих, хто передавав нам експонати; ці люди вважають себе друзями музею, вони небайдужі до того, що з ним відбувається, – розповідає директор. – Навіть космонавт Ігор Волк (а він уродженець Зміївщини і був у нас в музеї) написав з цього приводу категоричного листа тому підприємцю».

Рішення знайшлось неочікуване: на одному з «круглих столів» у Києві Михайлу Саяному запропонували зібрати документи, щоб надати будівлі, в якій знаходиться музей, статус пам’ятки історії та культури – адже вона побудована у 1839 році та пов’язана з діяльністю і життям багатьох видатних особистостей. Тут гостював, наприклад, Остап Вишня, навчався філолог та письменник Борис Грінченко. Документи було зібрано, а у Києві допомогли вирішити це питання за рекордний термін – усього за місяць (хоча зазвичай ці справи тягнуться роками). «У колективу музею наче виросли крила – люди повірили, що можна подолати навіть «сильних світу цього», – говорить Михайло Саяний.

До речі, підприємець, «завдяки» якому все закрутилося, після цього вибачився і потім неодноразово допомагав музею.

Музей розгортає екпозиції не тількі в залах, а й на вулиці.  Фото зі сторінки Зміївського краєзнавчого музею у facebook

Залог успіху – активність

Усвідомлення того, що можливо все, якщо не сидіти склавши руки та чекати, поки хтось щось дасть; що треба стукати в усі двері, і десь обов’язково відчинять, – це той самий принцип, згідно з яким діють зміївські музейники.

А ще – потрібно вміти розмовляти та домовлятися. «Наприклад, коли нам потрібно було відреставрувати старовинне крісло чи бандуру, у Харківській філії Українського реставраційного центру нам робили це, як кажуть, «за спасибі», – розповідає директор музею. – Потрібно було зробити дизайн експозиції, я звернувся до Харківської академії дизайну та мистецтв, і мені все зробили за ціною матеріалів».

Саме при музеї ще у 1998 році було засновано Військовопатріотичне об’єднання «Орієнтир»: його учасники займалися пошуком та перепохованням загиблих воїнів спочатку в Зміївському, а потім і в інших районах області. Таким чином, експонати часів Другої світової війни поповнювали фонди не тільки Зміївського, а й районних музеїв Балаклійщини, Красноградщини та Золочівщини.

Музейники не сидять на місці: вони беруть експонати та йдуть по школах району – показують та розповідають про них, бо знають: діти зацікавляться та потім обов’язково прийдуть до музею.

Зміївська земля багата на художників – і краєзнавчий музей взяв за правило організовувати персональні виставки; потім дехто з них брав участь у харківських та київських виставках. Для художника це маркер визнання, вкрай важливий, а для музею – спосіб зайвий раз запросити до себе.

Три роки Зміївський музей бере участь у музейному святі для дітей з обмеженими фізичними можливостями «Із минулого в майбутнє: дорогою надій». Його започаткували для діточок, хворих на ДЦП, на кафедрі музеєзнавства Харківської державної академії культури.

Під час музейного свята. Фото зі сторінки Зміївського краєзнавчого музею у facebook

«Для нас Зміївський музей – це надійний партнер, на якого можна повністю покластися, – говорить організатор свята, доцент ХДАК Марія Тортика. – По-перше, його колектив бере на себе всю комунікацію з місцевою владою; по-друге – вони не тільки проводять екскурсію по музею, а й розповідають взагалі про історію міста, дозволяють дітям доторкнутися до деяких експонатів, подивитись, як вони працюють чи як були зроблені. Після екскурсії на дітей чекає музейний квест та відпочинок на березі Дінця з кулешем та чаюванням. Треба бачити, з якою радістю діточки готовлять потім малюнки – подарунки для музею!»

Минулого року в центрі Змієва знайшли залишки старовинних підземель. Кого в першу чергу покликали? – Музейників.

Дослідження старовинних підземель. Фото зі сторінки Зміївського краєзнавчого музею у facebook

Проводили масштабну реконструкцію битви під Соколовим, на яку приїхали навіть з Чехії. Хто брав найактивнішу участь? – Музейники.

Що від цього музею, запитаєте ви, крім зайвої роботи? Тут діє суворе правило: про музей повинні знати, його повинні впізнавати, про нього повинні чути. Тому зробили щось – обов’язково розповідають про це в місцевій пресі. Там із задоволенням беруть інформацію, адже музейники роблять усе змістовно, цікаво та несподівано.

На охоронних розкопках кургана разом з археологами. Фото зі сторінки Зміївського краєзнавчого музею у facebook

Ставка на туризм

Зміївщина – один з наймальовничіших районів Слобожанщини, тут є чим привабити туриста. Музей теж у розвитку туризму зацікавлений, адже чим більше туристів, тим більше відвідувачів у музеї.

«Перший наш маршрут – «Козача гора», його директор музею Михайло Саяний сам розробляв і прокладав, ми вже потім його тільки облагородили, – говорить головний природознавець НПП «Гомільшанські ліси» Іван Северін. – Коли готували наступний маршрут – «Пташина гора», – то співробітники музею нам і фізично допомагали (кущі вирубували, стенди ставили), і інформаційно. Взагалі нашим екскурсоводам у музеї завжди допомагають з історичними матеріалами, на всі запитання відповіді дають. Відповідно й ми намагаємось допомогти: свої екскурсії вони в нас безкоштовно проводять; а якщо музей якісь дослідження робить – ми завжди даємо дозвіл». Днями НПП разом з музейниками до дня партизанської слави відкрив першу чергу нового маршруту – «Шляхами Другої світової війни». Перші відвідувачі змогли побачити не тільки місця запеклих боїв, але й реконструйовані окопи та бліндажі.

Уже чотири роки поспіль у серпні на Зміївщині проходить Всеукраїнський туристичний фестиваль NametFEST, на який збираються всі, хто цікавиться туризмом, саморозвитком, музикою. Зараз це вже найбільший туристичний фестиваль України. Цього року музей офіційно став партнером фестивалю, а директор музею представляв NametFEST у Міністерстві культури. «Нам участь у ньому була вкрай важлива, адже на нього приїжджають зі всієї України, – розповідає співробітник музею Ірина Склярова. – На фестивалі ми презентували наш новий екскурсійний маршрут – «Змієве городище. В лігво Змія Горинича». Нам треба було зрозуміти, як сприймають нашу місцеву, локальну історію жителі інших регіонів, наскільки це буде для них цікаво. Виявилось, що цікаво!»

"Наметфестівці" на шляху до лігва Змія Горинича. Фото зі сторінки Зміївського краєзнавчого музею у facebook

Колектив музею робить спроби вплинути й на розвиток сільського зеленого туризму – хоча б інформаційно та організаційно; але поки що, як вони самі визнають, справа просувається повільно: в районі існують усього дві «зелені» садиби. Але вони сподіваються, що ситуація зміниться на краще після утворення ОТГ.

Плани та мрії

Михайло Саяний впевнений: музей повинен жити, а не виживати. Запорука цього – не тільки, як кажуть, робота в масах, не тільки сприяння розвитку туризму та видавнича діяльність (так, музейники ще й книги з краєзнавства пишуть та видають!), але й поповнення фондів та збільшення експозицій. Окрім власне краєзнавчого музею в Змієві, до його складу входять також дві філії: Таранівський музей Гвардійців-Широнінців та Соколівський музей бойового братерства.

Нещодавно до них додалась ще одна – у Красній Поляні, де знаходилась садиба «муз футуризму» сестер Синякових. Сама садиба знаходиться в жахливому стані, тому громада Красної Поляни разом з музейниками провела дві толоки. Вони відремонтували дах та засклили вікна.

В садибі Синякових музейники провели дві толоки. Фото зі сторінки Зміївського краєзнавчого музею у facebook

Харківські активісти разом із співробітниками музею написали грантовий проект «Мекка футуризму». «Ми розуміли, що звичайний сільський музей, де будуть якісь копії замість справжніх експонатів, – це і не цікаво, і не сучасно, – говорить один з ініціаторів проекту Олена Єлагіна. – Тому ми вирішили представити проект, головною ідеєю якого було створення 3D-експозиції для школярів, які вивчають світову літературу та образотворче мистецтво. Таким чином, він мав освітній характер, і сюди, до Красної Поляни, могли приїздити діти на уроки літератури та історії образотворчого мистецтва, адже одна із сестер – Марія Синякова-Урєчіна була видатною художницею». Проект було подано на конкурс «Малі міста – великі враження»; він увійшов у п’ятірку кращих, але, на жаль, не виграв конкурс. Але у музеї не сумують: тут мають ще багато цікавих ідей – і не тільки щодо садиби Синякових.

«Сподіваємось, що, коли через 2–3 роки спортивна школа, яка зараз займає другий поверх нашого будинку, отримає нове приміщення, ми зможемо розширитись, – говорить Михайло Саяний. – Є така ідея – вчити дітей старовинним народним ремеслам, які були поширені на Зміївщині, адже майстри в нас є. А на подвір’я можна перевести кілька справжніх хат ХIX сторіччя, влаштувати такий собі слобожанський хутір. Пічки я сам зроблю – я вмію. Можна й пиріжки пекти, і ряжанку робити, й млинці за рецептами наших бабусь – у нас майстринь багато, це ж їм заробіток! Усе це можливо, варто тільки захотіти».

Читайте також: У селі на Харківщині побудували храм