Руйнівник ядра та творець школи: гра долі академіка Вальтера
У 1930 році в Харкові висадився «десант» з 23 молодих ленінградських фізиків для створення українського фізико-технічного інституту. У їх складі був 25-річний Антон Вальтер. Через два роки він і ще троє вчених розщеплять ядро літію – вперше в СРСР.
Видатний фізик, творець харківської школи фізиків-ядерників, він був неймовірно ерудованою людиною, чудовим лектором і вченим з прекрасним почуттям гумору. «Легенда ХФТІ» – це про нього, Антона Карловича Вальтера – про дослідника, який у рамках Курчатовського «уранового проекту» очолював роботи з вивчення ядерних властивостей матеріалів і виміру ядерних констант (результати цієї роботи дозволили прискорити створення першої радянської атомної бомби як мінімум на рік); про «батька» найпотужнішого лінійного прискорювача, довгий час найбільшого у світі; творця кафедри експериментальної ядерної фізики в ХДУ. Енергійний, цілеспрямований, принциповий – і водночас пустотливий, спортивний, привабливий – таким запам’ятався Антон Карлович Вальтер колегам і студентам. Харкову і інституту він присвятив більшу частину свого не надто довгого життя.
Антон Вальтер народився в Петербурзі на прикінці того року, коли Росію трясла перша революція. Сім’я жила в достатку – батько Карл Антонович, німець за національністю, був відомим практикуючим хірургом. Мати Анна Миколаївна після закінчення Смольного пішла на курси медичних сестер, де і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком: він був у них викладачем. У сім’ї було четверо дітей: дві дочки і два сина; Антон був другою дитиною, і різниця зі старшою сестрою становила всього 2 роки. Початкову освіту дітям дала мати – вона дуже добре знала німецьку і французьку, і діти змалечку розмовляли на трьох мовах. У 10 років хлопчика віддали в 3-тю Петербурзьку гімназію, а через три роки помер батько. Це був 1918 рік. Здавалося, що світ котиться в тартарари. Анна Миколаївна ледве зводила кінці з кінцями. Коли їй удалося знайти роботу під Петроградом, вона двох молодших дітей забрала із собою, а 12-річний Антон залишився зі старшою сестрою. Два роки вони жили самі – 14-річна дівчинка і її молодший братик – у голодному і холодному Петрограді: топили «буржуйку» меблями, варили кашу-«затируху» з борошна, привезеного мамою; Антон наймався скидати з даху сніг і обмінював батьківські нагороди на їжу.
У 1922 році, закінчивши школу, Антон Вальтер стає студентом фізико-механічного відділення Ленінградського політеху.
У «дитячому садку тата Йоффе»
Організатором і першим директором Ленінградського фізико-технічного інституту був професор Абрам Федорович Йоффе; пізніше його назвуть «батьком радянської фізики», а поки що позаочі його називали «тато Йоффе», а його інститут – «дитячий садок», оскільки він умів любовно і дбайливо виростити таланти. Саме туди прийшов підробити студент Вальтер. Через багато років син Вальтера Антон Антонович у мемуарах так описав початок наукової діяльності батька: «Почав батько працювати лаборантом (без оплати) у І. В. Обреімова, а потім перейшов на штатну посаду до М. М. Семенова, за що, за сімейними переказами, І. В. Обреімов його завжди потім недолюблював. У 1925 ро-ці в тому ж ЛФТІ Антон Карлович перейшов у лабораторію академіка Абрама Федоровича Йоффе, де протягом 5 років працював над вивченням електричних і механічних властивостей діелектриків. З цієї проблеми ним протягом 1926–1934 років самостійно і в співавторстві з А. Ф. Йоффе, К. Д. Синельниковим, І. В. Курчатовим, П. П. Кобеком та іншими опубліковано близько 25 праць».
Закінчивши інститут в 1926 році, Антон Вальтер одружився; через рік у нього народився син. До 1930 року ніщо не віщувало крутих поворотів у долі вченого-фізика.
Призначення
1930 рік почався для Вальтера важко: помер молодший брат Андрій, студент 4-го курсу фізико-механічного факультету, дуже талановитий юнак, який подавав великі надії. Потім від нього пішла, залишивши сина, дружина. 25-річний молодий учений залишився з трирічною дитиною на руках. Коли йому запропонували їхати в Харків, він негайно погодився; можливо, Антону Вальтеру просто хотілося почати життя на новому місці з чистого аркуша.
Фото: timenote.info
Рішення про організацію в Харкові – тодішній столиці України – фізико-технічного інституту було прийнято ще в 1928 році. Ініціатором був усе той самий «тато Йоффе». Харків був обраний не випадково – тут були заводи, які могли «допомогти» майбутньому інституту необхідним обладнанням. Крім того, така «децентралізація» науки повинна була залучити нові таланти.
На початку липня 1930 року Антон Вальтер приїхав до Харкова із сином і другою дружиною.
«Снайпери атомного ядра»
Про те, як проходило становлення інституту; про те, як не покладаючи рук працювали молоді фізики, можна писати не статтю – а книгу, до того ж не одну. А через два роки, в жовтні 1932-го, радянські газети рясніли заголовками: «Найбільше досягнення радянських учених», «Снайпери атомного ядра», «Нова епоха у фізиці», «Світова перемога радянської науки», «Стрибок у майбутнє». «Чудова четвірка» молодих харківських фізиків – Лейпунський, Синельников, Латишев і Вальтер – 10 жовтня змогла розщепити ядро літію. «Ми не розуміли, що сталося, – згадував пізніше Антон Вальтер, – просто були щасливі, побачивши пучок електронів, що світився і зметнувся під стелю над експериментальною установкою в нашій лабораторії. Але ж нам дісталася солідна доза опромінення». Це не було зроблено вперше у світі – за п’ять місяців до них, у травні того ж 1930 року, ядро літію розщепили у Великобританії – в лабораторії Резерфорда.
Проте резонанс у цій події був величезний, і це сприяло вкладенню і в УФТІ, і в атомні дослідження взагалі чималих грошей.
Професор і академік
У 1937 році в УФТІ був запущений перший у Європі електростатичний прискорювач з напругою 3,5 мільйона вольт. Безпосереднім керівником робіт з його створення був Антон Вальтер. На цьому прискорювачі було виконано більше сотні першокласних робіт у галузі ядерної фізики, а згодом – і в галузі прикладної ядерної фізики. Сам Вальтер, отримавши в тому ж 1937 році ступінь кандидата фізико-математичних наук без захисту дисертації, через два роки успішно захищає докторську, а в передвоєнному 1940 році отримує звання професора.
Антон Вальтер (унизу праворуч) зі співробітниками перед головним корпусом УФТІ. Фото 30-х років
Антон Карлович Вальтер був одним з останніх співробітників інституту, хто виїхав з Харкова напередодні окупації, і одним з перших, хто приїхав відновлювати зруйнований УФТІ і електростатичний прискорювач. Перебуваючи в евакуації, дев’ять разів він звертався до військкоматів з проханням про призов. Але висока наукова кваліфікація і «нестройова» військова характеристика (не дуже хороший зір) робили призов до армії нераціональним – йому відмовляли. Тоді він ішов здавати кров для поранених – і загалом здав більше 35 літрів.
Він був одним з тих, хто виконував спецзавдання уряду зі створення ядерної зброї, зокрема і в лабораторії № 1. А в 1946 році в ХДУ за його ініціативою була створена кафедра експериментальної ядерної фізики, якою він завідував до кінця життя. Кафедра ця неодноразово змінювала свою назву, але на ній велася систематична і цілеспрямована підготовка фахівців у галузі ядерної фізики.
У 1951 році Антон Карлович Вальтер був обраний академіком Української академії наук. Його останнім дітищем став лінійний прискорювач ЛУЕ-2000, який довгий час був найбільшим у світі. Він був побудований у П’ятихатках в 1965 році, у рік смерті академіка Вальтера.
Не фізикою єдиною
Старожили Харківського фізико-технічного інституту пам’ятають академіка Антона Карловича Вальтера як людину з винятковим почуттям гумору. Багато уваги він приділяв Клубу УФТІ, писав сатиричні вірші і п’єси, ставив ці вистави як режисер і сам виконував провідні ролі. Його репліки і жарти ставали надбанням інститутського фольклору. Він був відмінним спортсменом і покровителем спортсменів інституту, сам захоплювався в юності альпінізмом, а пізніше – боксом, боротьбою, лижами, плаванням, верховою їздою. Щоранку в будь-яку погоду і в будь-яку пору року він починав з пробіжки в одних плавках, викликаючи захоплення колег і зніяковіння жінок. Узимку, навіть у сильний мороз, ходив у незмінній потертій шкіряній курточці і без шапки на лисій голові. Для наукової молоді того часу академік Антон Вальтер був ідеалом людини і вченого, на його лекції збиралися повні аудиторії, а про його демократичність та доступність ходили легенди.
Байки про академіка
...Кажуть, що одного разу академік Вальтер заявився в магазин «Автомобілі», який у той час, як правило, був порожній – не було у людей грошей на приватне авто. Він тицьнув пальцем у шикарний ЗІМ, сказав: «Виписуйте» і перед ошелешеним касиром почав виймати з потертого портфеля пачки грошей. Викликали міліцію. Правоохоронець перевірив у підозрілого покупця документи, переконався, що бачить перед собою великого вченого, академіка, і, відкозирявши, дозволив купівлі відбутися. У Вальтера був єдиний у місті автомобіль цієї марки.
... Кажуть, що академік Вальтер навіть узимку часто ходив без головного убору. Одного разу, переходячи площу біля університету, побачив бабусю-жебрачку, поліз у кишеню і вийняв найменшу купюру – десятку (зарплата інженера була 100 руб.) – і віддав бабусі. Обомліла бабуся пролепетала: «Касатику, навіщо так багато... Ти б собі хоч шапку купив!»
... Кажуть, що академік Вальтер був великим любителем пива – до того ж «перепити» його було практично неможливо. У день получки або гонорару за статтю Антон Карлович міг зібрати, рухаючись до пивної, навколо себе юрбу любителів пива і йшов з ними по всіх «генделиках», пригощаючи малознайомих людей. Умова була одна – не пропускати тостів.
... Кажуть, що академік Вальтер носив вишиванку – це дозволяло не одягати краватку, яку він ненавидів. Коли він уперше опинився за кордоном у Швейцарії на конференції, виявилося, що колеги приїхали туди з дружинами – всі, крім представників радянської делегації. Коли на урочистому прийомі у нього поцікавилися, чому він без дружини, академік з посмішкою відповів: «Моя дружина залишилася вдома; вона мені сорочку вишиває...».
... Кажуть, що одного разу академіка Вальтера терміново викликали у відрядження. Він не встиг отримати добових, бухгалтери обіцяли вислати їх навздогін. Коли через кілька днів він переконався, що грошей не шлють, відправив до інституту телеграму з таким текстом: «Вашу «мать» хвилює відсутність грошей крапка терміново надішліть сто крапка Вальтер».
... Кажуть, що одного разу в коридорі університету якийсь студент переплутав академіка Вальтера зі своїм приятелем (Антон Карлович за університетськими мірками був доволі молодим, до того ж був спортивним, підтягнутим). З гучним криком «Поїхали!» студент стрибнув йому на плечі. Вальтер мовчки доніс його до деканату і сказав: «Злазь, приїхали!»
Читайте також: Які дива пропонувала харківська «інфекціонка» 50 років тому
