Кінець «Зорепада», або як на Харківщині 50 років тому з радіобешкетниками боролися

Час від часу молодим радіолюбителям влаштовували публічну прочуханку: зловивши одного «лицаря ефіру», його карали, щоб іншим не кортіло. Зрозуміло, що кожній історії надавали якомога більше розголосу, зокрема і завдяки газетам. Отже, газета «Соціалістична Харківщина»  № 226 від 18 листопада 1970 року, стаття під назвою "Кінець «Зорепада»:

"Вячеслав Снурников ще не досяг повноліття, тому в Народний суд Орджонікідзевського району прибув у супроводі свого батька, Миколи Васильовича, що працює слюсарем в пресовому цеху тракторного заводу. Що ж накоїв Вячеслав?

Змонтував установку для радіопередач і почав засмічувати ефір. У пресі неодноразово повідомлялося, до яких важких наслідків може призвести вихід в ефір радіобешкетників. Зокрема може зашкодити пілотам літаків у зв’язку із землею, кораблям, що на морі, санітарній авіаслужбі.

Вячеслав Снурников ховався за позивним «Зорепад» і мав зв’язок з подібними йому «Івасиками», «Іхтіандрами» та іншими.

Указ Президії Верховної Ради УРСР від 22 квітня 1966 року «Про відповідальність за незаконне виготовлення та установку радіопередавальних пристроїв» говорить, що вихід в ефір видають за рішенням державної інспекції електрозв’язку. Радіоаматорство не має нічого спільного з радіобешкетуванням. Рішення суду конфіскувати радіоприймач, передавальну високочастотну приставку, мікрофон і накласти штраф з батьківської кишені, оскільки батько винен у значній мірі, адже бачив, мабуть, чим син займається, міг би його вчасно присікти.

У школі № 72 міста Харкова, де вчиться Вячеслав Снурников, педагоги мусять повідомити учням про безславний кінець «Зорепада» та про шкоду, яку міг би він і подібні йому заподіяти" . Підпис: В. Світенко, народний засідатель Орджонікідзевського нарсуду

Читайте також: Що пропонували модельєри харків'янам у 1970 році