З європейцями кашу звариш
Якщо кілька років тому Україна постачала в різні країни світу переважно сировину та напівфабрикати, то тепер в українському експорті стає все більше продукції з доданою вартістю.
Цього року між Україною та Європейським союзом почала діяти Угода про поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі (ПВЗВТ). Європейські товари відтепер можуть заходити на ринок України за нульовими ставками ввізного мита. Для українських же експортерів мало що змінилася – адже з квітня 2014 року діяв режим автономних преференцій, і наші виробники мали змогу постачати в рамках квот продукцію без мит. Це був свого роду «тестовий режим», під час якого український бізнес знайомився з умовами роботи на європейському ринку, адаптувався до нього. За даними Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, від початку дії режиму автономних преференцій до кінця 2014 року експортом до ЄС почали займатися 5 302 підприємства, що раніше на цьому ринку не працювали. Водночас 2 299 компаній, що раніше експортували свою продукцію до ЄС, припинили це робити. Поступово з європейського ринку пішли великі металургійні підприємства, зокрема донбаські, натомість приходять середні й малі компанії.
Від Австралії до Японії
На думку харківського підприємця, президента Асоціації приватних роботодавців Олександра Чумака, найбільша проблема – переорієнтуватися.
– У нас досі в голові радянський менталітет. Кінь здох, час з нього злізти. У нинішніх умовах виживе лише той, хто зможе швидко переорієнтується, – переконаний Олександр Чумак. – Згадаймо 2008 рік, коли нас уперше сильно «притиснуло». Тоді вижили ті харківські торговці, які замість китайського товару почали виробляти і продавати свій.
Також, на думку бізнесмена, для малих і середніх підприємств перехід на стандарти ЄС досить витратний. Тому потрібна допомога держави і ЄС. Крім того, для європейських інвесторів, які зацікавлені вкладати у молодий український бізнес, треба створити комфортні умови, принаймні знизити для них кредитні ставки. Та й самим харківським підприємцям треба ще багато чому навчитися.
Цитата: «Інвестиційних грошей достатньо, але більша частина підприємців не можуть їх «взяти», тобто не вміють зробити для інвестора пропозицію, яку він захоче купити, просто кажучи – скласти бізнес-план. Треба вчитися».
Олександр Чумак
У той же час експерти наголошують, що успіх на європейському ринку відкриває для України й інші ринки світу. Візьмемо хоча б історію з яловичиною. Нещодавно Об’єднані Арабські Емірати зняли заборону на експорт українського м’яса корів. Дозвіл на поставки отримали ті компанії, які мають право на поставки цієї продукції до країн Євросоюзу.
Цитата: «Українці – дуже торгашеська нація: ми виробляємо все і продаємо всюди. Ми не експортуємо хіба що ківі, банани й натуральний шовк. А якщо говорити про географію, то ми експортуємо в 200 юрисдикцій світу».
Тарас Качка
З ЄС ми традиційно торгуємо зерном, молоком, металургією, цукром... Але з кожним роком дедалі більше ми продаємо продукції з більшою додатною вартістю. Для мене було відкриттям, що наші підприємства поставляють за кордон LED-монітори і сонячні батареї, – каже уповноважений з питань підприємництва при Державній фіскальній службі в Україні Тарас Качка.
Традиційно перевагою української продукції на європейському ринку вважається її порівняно низька ціна. Мовляв, у нас дешева робоча сила. Однак, говорить Тарас Качка, не слід забувати про «наступні шістнадцять» – країни, які наступні після Китаю змагаються за те, щоб бути найдешевшими (Лаос, Камбоджа, Бангладеш та інші).
Чим ми насправді можемо конкурувати і конкуруємо – це інженерами, дизайнерами, ІТ-вцями, – наголошує бізнес-омбудсмен, і додає: – Якщо ви йдете в центральну Азію, вам треба конкурувати ціною, якщо ви йдете в ЄС – треба конкурувати якістю. Ми конкуруємо і заробляємо більше в основному в нішовій продукції, яка не є валовою або біржовою.
Корисна порція
Одним із таких прикладів є компанія «Терра» з Первомайського району. Це підприємство з виробництва круп, пластівців і каш, яке спочатку орієнтувалося на російський ринок. Відмовитися від нього довелось ще на початку 2000-х через нестабільність у поставках. Одночасно Росія почала витісняти українських виробників з ринків середньоазіатських країн. Виходом із ситуації стала як робота на внутрішній ринок, так і пошук нових ринків збуту.
– Було прийнято стратегічне рішення – працюємо на всіх ринках, де тільки можна: в Європі, Азії, Африці чи Латинській Америці. І зараз у нас 35 ринків збуту, а частка експорту весь час зростає, – розповідає комерційний директор компанії Олександр Ясинський.
Просувати продукцію на той час було досить дорого, і за відсутності значних грошей на маркетинг у компанії вирішили напряму шукати потенційних замовників. Спочатку поставки налагодили у східноєвропейські країни, такі як Угорщина, Польща, Чехія. Згодом з’явились покупці з Німеччини, Данії, Нідерландів та інших країн.
Що ж до отримання необхідної європейської сертифікації, то це не було складно для компанії. З 2008 року підприємство сертифіковано за системою менеджменту якості ISO 9001, а в 2015 році успішно пройшло аудит із запровадження системи менеджменту безпеки харчових продуктів FSSC 22000 та отримало міжнародний сертифікат.
– З нашого досвіду – у компанії, яка від початку не економила на якості та безпеці своєї продукції, сертифікація відбирає переважно час, але не гроші – не така вже вона й дорога. А от справжнім сюрпризом для нас стало те, що сертифікація для експорту в Китай виявилася набагато складнішою за європейську. Пройшовши її, ми тепер жартуємо, що нам вже нічого не страшно, – каже комерційний директор.
За попередній рік частка експорту в компанії різко зросла, з 20–30 % до 60 % (з яких половина йде у країни ЄС). Такий стрибок пов’язаний із тим, що частину продукції, яка раніше постачалася на Донбас (приблизно 20 %), тепер почали активно просувати за кордон. Частково збільшенню експорту сприяв і режим автономних преференцій. Особливо якщо врахувати, що в ЄС дуже високі мита на крупи, часто навіть вищі, ніж собівартість продукції.
Однак, за досвідом первомайських кашоварів, квоти на безмитний імпорт мав неоднозначний ефект. Спочатку після скасування мит наші виробники відчули інтерес до своєї продукції, кількість покупців зросла. Коли квоти вичерпалися (у 2015 році – уже в квітні), попит знизився. Однак уже під кінець року ситуація вирівнялася, і в останні місяці 2015-го компанія експортувала в ЄС продукції навіть більше, ніж роком раніше, коли товар постачали без мит.
Змінився і підхід наших виробників до експорту: якщо раніше вони постачали вагову продукцію (великі мішки, які купують переважно оптовики або фасувальники), то тепер роблять ставку на брендований товар – фасований у невеликих упаковках по 400–800 грамів, а також каші у варочних пакетиках.
– Це вже група товарів з великою доданою вартістю. Вони досить витратні для виробника: приміром, розфасувати кашу у варочні пакетики коштує декілька мільйонів гривень, бо потрібне обладнання, яке забезпечує точне дозування. Це дорога якісна упаковка, дорогий якісний продукт, до фасування якого застосовуються жорсткі вимоги. І ми конкуруємо на європейському ринку саме таким продуктом, – пояснює маркетолог Володимир Лисіков.
Також у компанії наголошують, що для просування подібної продукції треба ретельно розробити його позиціонування у кожній країні. Крім того, з торговими мережами співробітничати значно складніше, ніж з оптовиками, бо вони платять не за фактом поставок, а з відстрочкою платежу. І тут у наших виробників можуть виникати проблеми: НБУ вимагає повернення валютної виручки протягом 90 днів з моменту вивезення товару за кордон. На думку виробників, цей строк треба збільшити хоча б до 180 днів.
Тамара Кіч, кореспондент
