Зміна орієнтації. Як відмовитись від експорту в Росію та вийти на ринок ЄС
В одну мить
Запровадження європейських гармонізованих стандартів в Україні мало суттєво полегшити життя українському підприємцю, який хотів експортувати в ЄС. Але виявилось, що справа ця не така швидка.
Минулого року український експорт зменшився майже на 6 %. Зниження темпів продемонстрували індустріальні області – Дніпропетровська, Одеська, Харківська, та місто Київ. За даними ГУ статистики у Харківській області, у січні – листопаді 2016-го порівняно з таким же періодом 2015 року експорт на 23,4 % зменшився, а імпорт збільшився на 13,1 %. Найбільше експортувалися товари з Харківщини до Російської Федерації – 29,3 %, країн Європейського Союзу – 19 %, Єгипту – 6,5 %, Японії – 4,7 %, Індії – 4 %. При цьому експорт до ЄС зменшився на 6 %.
Харківським підприємствам, особливо великим і середнім промисловим виробникам, досить важко дається переорієнтація з російського ринку на інші ринки світу. Не є винятком і харківське ПАТ «Завод Південкабель». Як розповідає директор із зовнішньо-економічних зв’язків підприємства Володимир Золотарьов, історично коопераційні зв’язки з партнерами з Росії та країн СНД були дуже міцними. Ще у 2015 році завод продавав у Росію 53 % від усього свого експорту. Із 1 січня 2016 року, коли було введено ввізні мита, довелося шукати інші ринки.
– Оскільки це сталося несподівано, ми одразу втратили половину свого експорту. Те саме стосується ринку Білорусі та Казахстану через логістичні проблеми. Суттєво піднялася вартість транзиту в Казахстан, що знизило конкурентоспроможність нашої продукції. Складнощі почалися і в Білорусі, оскільки вплив Росії там дуже великий. Для нас переорієнтація, зміна вектора експорту досі відбувається у авральному режимі, – розповідає Володимир Золотарьов.
Щоб представити свою продукцію в ЄС, менеджменту підприємства довелося робити «все й одразу»: вивчати особливості ринків, уподобання споживачів, шукати торгових партнерів та налагоджувати нові зв’язки. Ринок ЄС виявився складним: там українського виробника не стороняться, але і з розкритими обіймами не зустрічають. Якихось преференцій теж немає.
Ще й надзвичайно висока конкуренція. Адже кабельно-провідникову продукцію виготовляють у кожній країні Європи та світу.
Харківському підприємству треба було знайти свої конкурентні переваги. Значно нижчими цінами наші кабелі, на відміну від товарів інших груп, вирізнитися не можуть. Адже 95 % їх собівартості складають метали (мідь і алюміній) – а це біржові товари, ціни на які однакові по всьому світу.
– Тож конкурентну перевагу можуть дати тільки якість продукції, сучасне обладнання, науковий потенціал і більша наполегливість, – говорить Володимир Золотарьов.
З кінця 1990-х років на «Заводі Південкабель» почали модернізацію виробництва. Тільки за останні п’ять років об’єм інвестицій у нове обладнання і лінії склав більш ніж 50 млн дол. На сьогодні завод основну масу продукції виробляє за європейськими стандартами, на європейському обладнанні та з матеріалів переважно європейського виробництва. Завдяки цьому харківські дроти й кабелі конкурентні як в Україні, так і за кордоном.
– Загальновідомо, що стандарти СНД і європейських країн на певну продукцію різні. А ту продукцію, яку споживає Європа, або неможливо виробити на старому обладнанні, або вона буде неконкурентоспроможною, або якість не буде відповідною, – говорить Володимир Золотарьов.
Труднощі перекладу
В Україні та країнах ЄС різні підходи до контролювання якості та безпечності продукції. Аби гармонізувати ці стандарти, в Україні було прийнято сім законів, які дозволяють впроваджувати європейські підходи до регулювання безпечності нехарчової продукції. Останнім з цього пакету два роки тому було прийнято Закон «Про технічні регламенти та оцінку відповідності».
Почався складний процес імплементації євростандартів. Мінекономрозвитку та торгівлі звітує, що у 2015 році було розроблено та прийнято 3996 національних стандартів, 2970 з яких гармонізовано з міжнародними та європейськими. А у 2016-му прийнято 1320 національних стандартів, усі – гармонізовані.
Як розповідає генеральний директор ДП «Харківстандартметрологія» Володимир Величко, гармонізація національного стандарту з міжнародним (європейським) триває 7–8 місяців. Створення національного стандарту – 1–3 роки. Тому для прискорення роботи популярним став метод обкладинки.
– Суть цього методу полягає у офіційному перекладі українською мовою тільки обкладинки міжнародного (європейського) стандарту. Сам текст стандарту залишається мовою оригіналу, – пояснює Володимир Величко. – Суб’єкти господарювання, що використовують цей стандарт у подальшому, роблять його переклад власними силами, але це викликає додаткові труднощі у розумінні термінології. Наприклад, будівельний термін «balk» може бути перекладено з англійської як «брус», «балка» або «колода». Через це далі можуть виникнути різночитання такого стандарту.
Саме тому більш ефективним є другий метод. Коли перекладом займаються спеціальні технічні комітети – об’єднання з науковців, виробників, спеціалістів стандартизації тощо, які узгоджують між собою всі терміни та поняття. Саме таким чином минулого року ДП «Харківстандартметрологія» брало участь у гармонізації 12 стандартів на кабельну продукцію.
Крім стандартів, маємо імплементувати ще й технічні регламенти. Згідно з Додатком до частини ІV Угоди про асоціацію з ЄС, це техрегламенти на 27 видів нехарчової продукції. 24 такі документи вже розроблено, ще три «підвисли» через затримки у роботі міністерств.
За даними аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», технічний регламент містить загально сформульовані вимоги безпечності щодо спектра продукції, наприклад, машин. А стандарти вже дають конкретні технічні рішення для задоволення загальних вимог техрегламенту. Підприємець може вибирати – виробляти продукцію за національними стандартами чи за власними технічними умовами. Але при цьому він має довести, що за безпечністю ця продукція відповідає техрегламентам. Для цього він має подати декларацію або отримати сертифікат відповідності від сертифікаційних органів. Найвигідніше ж працювати за гармонізованими європейськими стандартами (ДСТУ-EN), оскільки вони надають так звану презумпцію відповідності, тобто припущення, що продукція відповідає вимогам директив і регламентів ЄС. Приміром, у 2016 році ДП «Харківстандартметрологія» зареєструвала 217 декларацій і видала 29 сертифікатів відповідності техрегламентам. Документи отримали холодильне й медичне обладнання, кабельна продукція і будматеріали переважно вітчизняного виробництва.
«До вас їде ревізор»
Наразі українському експортерові недостатньо виготовити продукцію відповідно до європейських гармонізованих стандартів та випробувати її в Україні. Товар доведеться ще раз сертифікувати у спеціалізованих європейських органах. Як це було із заводом Південкабель.
Сертифікацію підприємство проходило у німецькому Інституті VDE, що розташований у місті Оффенбах. Обрали Німеччину, оскільки там найжорсткіші стандарти, а німецькі сертифікати визнає переважна більшість країн ЄС.
Процес вийшов довгим і недешевим. Згідно з процедурою, завод виготовляє продукцію, яку планує запропонувати німецькому споживачеві. Потім на підприємство приїжджають інспектори з VDE, відбирають з лінії зразки продукції, які в їх присутності запаковують. Інспектори ставлять свої пломби, і зразки відправляють у Німеччину. Там їх перевіряє лабораторія, робить свій висновок, і якщо продукція відповідає всім стандартам і директивам, то видає сертифікат. Коштує цей сертифікат на одну марку кабельно-дротової продукції від 20 до 30 тисяч євро. Але це ще не все. Через три місяці після отримання сертифікату інспектори приїжджають на виробництво, і процедура повторюється. Якщо все гаразд, вони підтверджують дію сертифікату. Наступного візиту європейських ревізорів слід чекати раз на рік – для контрольної перевірки. Зауважимо, що всі ці візити – також за рахунок підприємства. І це – тільки на кілька марок продукції. Сертифікувати ж усе виробництво в цілому коштує мільйони євро.
Необхідність тривалої та дорогої європейської сертифікації буде усунено тоді, коли Україна підпише з ЄС Угоду про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції АСАА. Однак перспективи угоди скептично оцінюють як експерти, так і виробники. На думку незалежного експерта з питань технічного регулювання Дмитра Луценка, підписанню заважатиме наш мораторій на перевірки бізнесу і проблеми з ринковим наглядом.
А за словами Володимира Золотарьова, продукцію з українським знаком якості, підтвердженим нехай і сертифікованим органом, у Європі ніхто не купить. Адже німецький сертифікат, виданий загальновідомим інститутом, гарантує безпечність продукції у разі, приміром, займання, знімає відповідальність із електрика, який цей дріт монтував.
На думку підприємця, українським виробникам значно легше було б завойовувати нові ринки, якби існували державні програми підтримки експортерів. Причому, допомога ця має бути не тільки консультаційно-інформаційною, а й матеріальною. Приміром, дешеве кредитування сертифікації експорту.
Поки ж українським виробникам доводиться покладатися тільки на себе. Наразі ПАТ «Завод Південкабель» постачає волоконно-оптичні кабелі у Францію і Болгарію, побутові дроти – у Німеччину, силові та високовольтні кабелі – до Польщі. Серед імпортерів харківської продукції також залишились країни Прибалтики, Білорусь, Азербайджан, Туркменістан, Казахстан, Грузія і Молдова. Загалом підприємство експортує до 30 % від виробленої продукції. Суми виручки – як для великого промислового підприємства – незначні. Але міряти успіх грошима поки що зарано, впевнений керівник. Роботи з переорієнтації на інші ринки належить зробити ще чимало, і на те, щоб відновити колишні об’єми експорту, піде не один рік.
Фото надані ПАТ “Завод Південкабель”
Тамара Кіч
