45 років тому на Валківщині був заснований унікальний колектив: історія хору ветеранів

30-річчя Перемоги в країні збирались святкувати гучно, і місто Валки не було винятком. Зараз уже неможливо встановити, у кого виникла думка створити хор з ветеранів війни, але тодішній голова міської ради Михайло Пляка зумів залучити до справи місцевих Героїв Радянського Союзу, які допомогли своїм авторитетом, і організував штаб зі створення хору, який особисто очолював до того часу, поки у колективу не з’явилися перші успіхи.

Згадуючи перших

Не можна сказати, що це було легкою справою, навіть зважаючи на те, що ветерани війни на той час були ще, як кажуть, «у строю» – тобто більшість з них ще працювала. Але одна справа – працювати чи навіть розповідати молоді про війну, а інша – вийти на сцену і співати, та ще й на чотири голоси. В першому складі хору співали знамениті ветерани війни, у тому числі – Герой Радянського Союзу Йосип Іванович Буцький. Це була людина-легенда. Він народився на Валківщині, був професійним військовим, війну пройшов з першого до останнього дня у піхоті, за бойові заслуги був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеня, орденом Червоного Прапора, орденом Леніна, а в березні 1945-го йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Бойовий офіцер, він війну закінчив на Ельбі, з 1946 року був у запасі, у Валках працював директором харчокомбінату.

Першим старостою хору був заслужений фронтовик, ветеран Іван Павлович Луцик, потім його змінив Федір Гордійович Євдошенко, учасник бойових дій, який пройшов від Курської дуги аж до самого Берліна. Він не боявся брати на себе відповідальність за організацію роботи колективу.

Першим керівником новоствореного колективу став Олександр Павлович Беспутний – викладач хорового мистецтва у школі; він сам дуже любив співати і був одним з ініціаторів створення хору. Невдовзі хор став капелою і вже був спроможним вийти на вищий рівень. Знадобився керівник-професіонал, і тоді його очолив харків’янин Абрам Маркович Птиць – досвідчений фахівець самодіяльного хорового мистецтва, заслужений працівник культури УРСР. Це була людина з манерами інтелігента старої школи, яка мала невичерпну силу та енергію.

Перший склад хору. Фото надано адміністрацією Валківського народного дому «Іскра»

Справа всього району

Далі капелою керували теж професіонали з Харкова. З 1984 року її очолював Юрій Іванович Кулик – заслужений діяч мистецтв УРСР, професор, проректор Харківської консерваторії, провідний хормейстер усієї країни. Саме йому капела вдячна за репертуар, оскільки в його основу лягли хорові обробки, зроблені Юрієм Куликом.

До речі, і зараз у репертуар колективу, окрім воєнних пісень, входять і українські, і створені фахівцями, і народні, і патріотичні – і жартівливі. «Коли на сцені з півсотні чоловіків, одягнених у костюми, з орденами та медалями, співали на чотири голоси, у всіх у залі, а особливо у жінок, завжди аж подих перехоплювало, – розповідає директорка Валківського районного народного дому «Іскра» Оксана Холодна, яка опікується цим колективом уже понад 35 років. – Зрозуміло, що цей колектив був однією з «візитівок» району, ним пишались, ним опікувались. Без перебільшення – це була справа всього району. Протягом 23 років капелу очолював Василь Іванович Ірха. Це взагалі унікальна людина – професор, академік, завідувач кафедри хорознавства та хорового диригування Харківської державної академії культури, лауреат шести всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів. Але мешкав у Харкові. Два рази на тиждень його треба було привозити на репетицію та відвозити до Харкова на машині. Та не тільки його, усіх керівників так возили, поки не з’явилась своя машина. У нас був навіть графік чергування серед підприємств. Вони вирішували, чия машина привезе та відвезе хормейстера: сьогодні, наприклад, машина директора хлібопекарні, наступного тижня – директора «Сільгосптехніки», потім директора заводу ФТІНТ і так далі… Зате результат був неперевершеним: жодне велике свято на рівні області не обходилося без нашого хору. А згодом наша капела здобула всеукраїнську та навіть всесоюзну популярність: її учасники виступали в Москві, Ленінграді, Керчі, Севастополі, Волгограді, Києві, Мінську, а також побували на Львівщині, Закарпатті і Полтавщині».

Фото надано адміністрацією Валківського народного дому «Іскра»

Про цікавих людей, які були учасниками цієї капели, Оксана Холодна може розповідати годинами. Свого часу вона зібрала розповіді-інтерв’ю тих з них, хто був учасником війни, або тих, хто мав яскраву долю. «От, наприклад, наш «валківський соловей» – соліст капели Михайло Васильович Ведмідь. На жаль, його вже немає в живих, але це був такий яскравий талант, справжня зірка! – говорить Оксана Михайлівна. – Уявляєте собі, він – почесний громадянин міста, і звання це йому дали за аматорський спів у капелі, тобто за самодіяльність – ви багато таких прикладів знайдете? Він – справжній самородок, його талант угледіли, коли він служив у армії, взяли до військового Ансамблю пісні і танцю в Москві, де з ним займалися професіонали. То було ніби, що він у консерваторії навчався…».

З капелою любив виступати народний артист СРСР та народний артист УРСР Микола Манойло. Фото надано адміністрацією Валківського народного дому «Іскра»

Про високий рівень майстерності цього аматорського колективу свідчить і той факт, що з ним часто виступали на концертах професіональні, навіть оперні співаки. Насамперед, це народний артист СРСР та народний артист УРСР Микола Манойло, уродженець Валківщини та співак, який 30 років був солістом Харківського оперного театру. «А ще з нашою капелою любив виступати народний артист України Костянтин Шаша, який теж був учасником війни. Коли ордени свої одягнуть, співають – аж до сліз», – ділиться спогадами Оксана Холодна.

 Капела – учасник параду, присвяченого Дню Перемоги (кінець 70-х років). Фото надано адміністрацією Валківського народного дому «Іскра»

Три покоління співаків

В унікальному статусі чоловічої капели (адже це був єдиний такий колектив на Харківщині) валківський хор ветеранів існував до 2006 року, а потім йому було присвоєне звання «Валківська самодіяльна народна чоловіча хорова капела ім. Олександра Степановича Масельського». На той час ветеранів війни в ньому вже майже не було, але там теж співали ветерани – ветерани праці. «Раніше на сцену виходило десь до півсотні учасників, зараз – 20–25, коли як, – говорить директорка, – а взагалі це вже третє покоління співаків. Ми точно не рахували, але всього через цей колектив пройшло десь 80 чоловік, імена яких занесені в історію колективу, а ще більше тих, що присвятили колективу певний відрізок свого життя. Хтось протримався декілька років та перестав ходити на репетиції, а хтось співав до останнього».

Без капели не обходилось жодне обласне свято. Фото надано адміністрацією Валківського народного дому «Іскра»

З того першого складу і до сьогодні співає у хорі його перший керівник, а потім – соліст Олександр Павлович Беспутний; йому 86 років, але без колективу він свого життя не уявляє. А ще майже всі 45 років разом з капелою – її беззмінний концертмейстер Олександр Володимирович Лічний. Останні сім років очолює колектив Борис Іванович Власенко – саме з ним капела змогла посісти перше місце серед хорів в Обласному фестивалі-конкурсі до 75-річчя визволення Харківщини.

У Валках усі ці 45 років жодне свято без капели – не свято. Та й сумні події теж: тут є традиція проводжати учасників хору в останню дорогу піснею. Однією тією ж – «Журавлями». Далеко округою розносяться злагоджені чоловічі голоси: «Мне кажется порою, что солдаты…»…

Читайте також:  Як шкільні твори стали свідченнями про війну