Як у Харкові створювали кіноконцертний зал "Україна"

№ 11 від 16 січня

Застигла музика*

Вони вийшли з вечірньої бокової алеї, і дівочий голос задзвонив від захоплення:

– Схоже на шматочок вечірнього неба? Правда?

– Ти не бачила будівництва. Сталевий каркас з тросів, скляне заповнення. Точнісінько струни арфи-велетня.

– А вдень він, мабуть, це вітрило? Чорне крило вітрила понад зеленим морем саду.

– Знаєш, з чим порівнюють архітектуру? Із застиглою музикою. Хіба не про цей зал сказано?..

Я пригадую цей діалог юної пари щоразу, коли доводиться бувати у тому куточку саду імені Шевченка, де збудовано кіноконцертний зал «Україна». Здається, зал цей був завжди. Хоча йому пішов лише дев’ятий рік.

– Ми тоді, – згадує про початок будівництва залу один з авторів його проекту Вадим Васильєв, – були молодими спеціалістами: Юрій Плаксієв, Лев Фрідган та я. З різницею у рік закінчили Харківський інженерно-будівельний інститут, працювали у різних «конторах»: вони – в «Промбудндіпроекті», а я – в «Харківпроекті». Взяли участь у конкурсі на кращий проект покриття над літньою естрадою у саду Шевченка.

З цього покриття – висячого, сідлоподібного, що наближається за своїми параметрами до гіперболічного параболоїда – почалися три творчі біографії. Зараз, коли за плечима кожного з них стільки проектів, що іншому на два життя вистачить (у одного Васильєва їх понад сімдесят), вони згадують зал з особливою теплотою. Це був перший досвід подібного будівництва у нашій країні.

Читайте також: Як у результаті звичайної реконструкції Харків отримав один з його символів

Більш досвідченим в авторському колективі був Володимир Олексійович Реусов, який теж закінчив свого часу ХІБІ, брав участь у проектуванні багатьох споруд, а потім, вже очолюючи відділ будівництва Харківського обласного комітету партії, керував і нині керує зведенням ряду цікавих споруд.

Так виник авторський колектив (пізніше до нього приєднався Андрій Федорович Білецький, досвідчений інженер з великим проектним стажем). Вони вирішили переробити покриття літнього типу в кіноконцертний зал.

Система зелених насад­жень, планування алей та майданчиків, характер рельєфу парку імені Шевченка одразу обмежили проек­тувальників жорсткими рамками. Саме ці й інші вимоги примусили авторів шукати рішення, що не мало прообразу. Головних проблем було дві: запланована велика місткість залу і обмеженість коштів на ведення будівницт­ва. Далі – більше… Скажімо, для кожного заходу (кіно, концерт, мітинг) потрібна своя акустика, своя реверберація – тривалість звучання. Архітектори кажуть, що акустика – це мате­ріал, з якого споруда зведена. Але ж і розмір залу – 45 на 48 метрів – диктував вибір матеріалу. І в цьому випадку двох думок бути не могло – обрали армоцемент: адже є у будівельників голов­ний принцип – чим більше проліт, тим меншою повин­на бути вага конструкції. Товщина армоцементної плити лише 30 мм – покриття такого типу виконувалося у країні вперше.

Архітектор – носій культури. Архітектура двадцять чотири години на добу оточує людину. Переоцінити її виховне значення неможливо. Гадаю, що з цією думкою одностайно погодяться й три мільйони чоловік, що відвідали зал за ці роки. За останній час цей проект знайшов визнан­ня у Польщі, Югославії, Чехо­словаччині, НДР, Великобританії, США, Японії та інших країнах, демонструвався на все­союзних та міжнародних виставках.

Відомий архітектор Р. Сарже на міжнародному симпозіу­мі Асоціації по дослідженню конструкції оболонок сказав так: «Ми бачили паростки принципово нового стилю… Харківський театр у формі асиметричного гіперболічного параболоїда ясно показує, за ким залишиться перемога…».

В. Павленко, інженер-будівельник

*Надається зі скороченням