Як учениця Родена у Харкові його педагогічні традиції продовжувала

Відомий французький скульптор Огюст Роден украй неохоче брав собі учнів. Тим паче – тих, які не платили. Але донька кременчуцького лікаря Леонора Блох була його ученицею шість років. Вона все життя була вдячна своєму вчителю і намагалась прищеплювати своїм учням його ідеали і погляди на мистецтво.

Огюст Роден. Фото: euro–coins.info

Що побачив маститий художник у скромній 18-річній дівчині, яка восени 1899 року постукала у двері його майстерні? Чому прийняв її – до кола своїх учнів? Мабуть, старий майстер побачив в її очах той самий вогник жаги до мистецтва, а в її роботах ознаки таланту.

Художньої освіти у дівчини майже не було – ну яку освіту можна було отримати в кременчуцькій гімназії? Але була мрія – стати не художником, ні – а саме скульптором! Леонора багато малювала вдома, а після закінчення гімназії поїхала до Петербурга – вступати до Академії мистецтв. Але з’ясувалося, що її підготовки не вистачає для вступу в цей заклад. Леонора вступила до школи Товариства заохочення художників, сподіваючись там отримати недостатні знання. У школі вчили кресленню, малюванню і ліпленню та готували майстрів для художньої промисловості і викладачів для невеликих приватних художніх шкіл. Навчання було платним, але найздібніших звільняли від плати і навіть давали стипендії. Викладали в ній маститі художники. Але Леонорі не пощастило: її вчителем став Роман Бах – скульптор, у якого був потяг до академізму і навчав своїх вихованців у цьому ж дусі. Але що поважний викладач похилого віку вважав за правильне, зовсім не подобалося його молодим учням, адже в мистецтві вже у повний голос заявляли права нові тенденції, нові підходи, нові стилі. Зрозуміло, що виникали конфлікти. Леонора, яку приваблювало реалістичне мистецтво, після неповного року навчання вирішила: з неї вистачить! І рішуче зібрала валізу. Вона вирушила в Париж.

Читайте також: Любов, голуби та троє чоловіків: як голубка Пікассо залетіла на Харківщину

У центрі світового мистецтва

Окрім валізи, Леонора Блох у своєму багажі мала неабиякий художній смак – вона весь вільний час проводила в Ермітажі та Російському музеї, а ще – розповіді тих молодих митців, яким пощастило побувати в Парижі, а головним її скарбом були рішучість та наполегливість.

Питання – до кого йти навчатися – вона вирішила просто: зайшла в Люксембурзький музей, де експонувалися роботи сучасного мистецтва. Уважно роздивилась і вибрала роботи, які їй сподобалися найбільше. Під ними прочитала підпис: Огюст Роден. Дізналася адресу його майстерні і вирушила туди, не уявляючи, хто такий Роден.

Двері дівчині відчинив міцний, кремезний, невеликого зросту чоловік з довгою сивою бородою. Це і був Роден. У своїх спогадах Леонора писала: «Його могутня, велика голова, що сиділа на велетенських плечах, освітлювалася тонким, наскрізь пронизуючим поглядом сірих очей. Сила погляду була така, що я подумала: від цієї людини нічого не можна приховати. Вона все бачить, все розуміє без слів. Коли ближче познайомилася з Роденом, до цього додалося незбагненне відчуття геніальності, яку він випромінював».

Роден запитав Леонору про мету її приходу, а коли довідався, що вона хоче у нього навчатися, то посміхнувся: адже до нього ніхто не зважувався приходити без рекомендації. Оглянувши її невеликий доробок, який йому сподобався, він погодився взяти її ученицею з поурочною оплатою в сто франків. Побачивши, що це для неї дуже дорого, вимовив: «У такому разі можете зовсім не платити мені. Я беру або дорого, або нічого».

Роден вимагав від своїх учнів любові до праці, слухняності і терпіння та вважав, що саме це народжує талант, і прищеплював учням любов до природи – єдиного, як він говорив, джерела справжньої художньої творчості. Він казав: «Митець повинен любити своє ремесло, і нагородою за цю працю буде радість від того, що він створив щось прекрасне. Коли у всіх людей будуть душі митців, тобто праця стане радістю, світ стане щасливим». Роден був вимогливим до себе і домагався цього від своїх учнів та застерігав молодь від робіт, створених заради грошей або ж легкого успіху.

Під керівництвом Родена Блох пройшла шлях учнівства, оволоділа мистецтвом і на п’ятому році навчання за його порадою почала виставляти свої твори в художньому салоні, який тоді очолював сам Роден. Одночасно з навчанням у майстерні Родена вона працює над малюнком та теорією у вільній академії в Парижі

Деякий час Блох була секретарем Родена, що давало їй можливість часто спілкуватися з великим художником. Вона прискіпливо вивчає не тільки його прийоми, але й погляди та педагогічний досвід. Потім її записки та спостереження ляжуть в основу книги «Так навчав Роден», яка вийде тільки після смерті художниці, в 1967 році.

У 1912 році Леонора Блох – уже досвідчена майстриня, за плечима якої 13 років паризького мистецького життя, повертається на батьківщину. Спочатку вона їде в Петербург і в тому ж році бере участь у виставках непартійних художників. З 1914-го до 1916 року вона щороку посилає свої роботи на академічні виставки. А в 1917 році, напередодні лютневої революції, вона бере участь у виставці «Мира искусств».

Робота Л. Блох "Апаши" Фото: artpark.gallery.ru

Читайте також: В усьому винна риба: як курський чиновник став відомим слобожанським археологом

Повернення додому

Початок 1918 року – буремні часи. Багато хто тоді тікав зі столиць – від голоду та холоду. Леонора повертається в України та обирає Харків, який на той час був у прямому значенні цього слова наповнений художниками, поетами, письменниками та артистами. Для більшості з них Харків був містом-зупинкою, а для Леонори – містом усього її подальшого життя.

Живописний портрет Л. Блох (автор – А. А. Кокель). 1917-1924. Фото: artpark.gallery.ru

Вона стала одним з організаторів виробничого творчого об’єднання «Художній цех», яке включало всі види мистецтва і літератури. Беручи активну участь у виконанні плану монументальної пропаганди, вона протягом одного-двох років виконує для Харкова бюсти – пам’ятники Жореса (для Будинку селянина), Леонардо да Вінчі, Родена, Карла Маркса (для Укросту), барельєф для фронтону приміщення дитбудинку, голову робітника і низку портретів (поета Шенгелі, професора Столпнера). Майже всі її роботи цих років зроблені в надзвичайно сміливій і впевненій манері, орієнтовані на глибоку і гостру характеристику людини.

Бюст дівчини-підлітка. Фото: artpark.gallery.ru

У 1927 році Леонора Блох бере участь у конкурсі на проект пам’ятника Тарасу Шевченкові. Її проект преміюється, але втілений він не був. Але здійснений був інший – у 1934 році, до святкування 120-річчя від дня народження Кобзаря в центрі Богодухова на площі на триметровому гранітному постаменті був установлений бюст поета роботи Леонори Блох.

Бюст Т. Г. Шевченка в Богодухові (фото 70-х років). Джерело: "Пам’ятники Тарасу Шевченку на Харківщині". 

Він простояв до 1973 року, а потім з невідомих причин був демонтований і на його місці було встановлено бронзове погруддя Шевченка, яке виконав архітектор Гурін, використавши станковий портрет Кобзаря роботи учня Леонори Блох, відомого скульптора Михайла Лисенка.

Загалом творчість Леонори Блох схвально сприймалася владою. Але буле і відверте протистояння. Для всесоюзної виставки місткиня Блох виконала групову скульптуру «Наша робітнича молодь». Це була надзвичайно життєрадісна за настроєм скульптура: бадьоро і впевнено, легко і граційно йдуть уперед юнак і дівчина. Їх голови впевнено підняті вгору, вони дивляться в далечінь, на обличчях їх радісна посмішка сміливих і простих людей, які дуже добре знають свій шлях.

Але ця скульптура на виставці не експонувалась через дуже пікантні обставини. Композиція з двох оголених фігур юнака і дівчини здалася журі непристойною, і воно запропонувало одягти фігури. Скульптор рішуче відмовилася це зробити.

У 1935 році, на 6-й Всеукраїнській виставці, Леонора Блох показує одну з найкращих свої робіт – «Радість материнства». Сама назва говорить про почуття, які скульптор хотів утілити в роботі.

Радість материнства. Фото: artpark.gallery.ru 

Творець школи

У Харкові розгорнулась організаторська і педагогічна діяльність Леонори Блох. Очолювана нею навчальна майстерня на початку 20-х років стала першою серйозно поставленою школою скульптури в Україні, сприяла розвитку і зміцненню реалістичних тенденцій в українській скульптурі.

У 1922 році Блох стала викладачем скульптури художнього технікуму, перетвореного пізніше на Харківський державний художній інститут. У 30-ті роки їй присвоєно звання професора. Вона викладала до початку радянсько-німецької війни 1941–1945 років.

У Коктебелі у Волошина на дні народження, 1928. Леонора Блох – третя справа в другому ряду. Фото: www.museum.ru

У педагогічній роботі Леонора Блох ніколи не забувала про ту увагу і чуйність, які виявляв Роден до кожного з учнів своєї майстерні. Так само, як Роден, вона намагалася прищепити учням навички до систематичної щоденної праці і ставлення до мистецтва з любов’ю. Виконуючи заповіти Родена, Блох на всіх стадіях навчання розвивала у своїх учнів самостійне образне мислення, любов до навколишньої дійсності і насамперед до людини. Блох прагнула навчити учнів бачити форми у просторі й відчувати їх пластичну виразність. Своїм учням вона говорила: «Скульптор — найскупіша людина у мистецтві: він повинен робити мінімум деталей і максимум виразності».

У майстерні зі студентами. Фото: poltavahistory.inf.ua

Учні Леонори Абрамовни Блох з честю представляли українську скульптуру. Серед них – Муравін, Лисенко, Ражба, Дараган, Волькензон, Кудрявцева, Лопатинська, Аносова, Мельгунова, Давидович – ціла плеяда талановитих скульпторів, які відомі своїми роботами далеко за межами України.

Те насіння, яке посіяв колись великий Огюст Роден у душі талановитої української дівчини, дало свої паростки, які розрослися по всій країні.