Герой Порт-Артура проти куп’янського справника: гучна справа 100-річної давнини
20 лютого 1910 року в Куп’янську відставний підполковник Павло Капшуков ішов по базарній площі. Там він зустрів Куп’янського повітового справника Кузнєцова. Вихопивши шаблю, Капшуков завдав справнику кілька ран на голові та на руках: мовляв, при зустрічі Кузнєцов глузливо і зухвало на нього подивився. Одна з ран була доволі глибокою, справник більше не зміг рухати кистю і змушений був піти у відставку. Капшукову було висунуто звинувачення в замаху на вбивство. Почалося слідство, про яке докладно і з усіма нюансами писала в 1911-му – початку 1912 року харківська газета «Утро». У ході слідства з’ясувалося, що історія ця доволі заплутана. Почалася вона років за вісім до події на базарній площі.
…Сімейне життя Капшукових не ладилося. У 1902 році глава сім’ї поїхав служити в Порт-Артур, залишивши дружину з дочкою в Куп’янську. Там його застала Російсько-японська війна. Він був контужений. Повернувся додому – і все сімейні неприємності обрушилися на нього з новою силою, а контузія їх посилила: він став нервовим, скаржився на головні болі, ночами кричав, зривався, хапався за револьвер.
Дружина неодноразово скаржилася на нього, говорила, що він був жорстоким у поводженні з нею, бив її, лаяв непристойними словами, як візник, якось приставив до її грудей револьвер, у селі зраджував з прислугою, селянками, з ким попало.
Читайте також: Циркуни 110 років тому: події та надзвичайні пригоди в селі на сторінках харківської преси
Усе закінчилося розлученням, яке підполковник переживав дуже важко: він хотів повернути дружину, але не міг їй пробачити, вважаючи, що вона його зраджувала з тим самим справником Кузнєцовим (утім, про це шушукалося все місто); хотів у результаті розлучення одержати не 5000, а 20 000, які вклав у купівлю землі та обладнання; але головне – хотів, щоб дочка (їй на момент судового розгляду виповнилося 16 років) залишилася з ним; проте молодшого сина не хотів визнавати як свою дитину.
А далі сталося те, що сталося – напад на базарній площі Куп’янська, до того ж справник був упевнений, що причиною послужили не його стосунки з дружиною нападника, а його службова діяльність. На суді він заявив, що в Капшукова з поліцією були постійні сутички через заходи, вжиті нею під час видворення Капшукова з дому його дружини за рішенням повітового з’їзду, і з приводу проведеного поліцією дізнання у справі про розлучення Капшукова.
Навесні 1911 року розпочався суд.
ГАЗЕТА «УТРО» ВІД 2 КВІТНЯ 1911 РОКУ
У рубриці «Судова хроніка» була опублікована стаття «Замах на життя справника», в якій наводилися думки лікарів-експертів про стан портартурця Капшукова.
«Експерти дійшли різних висновків: проф. Анфімов і докт. Миронов вважають, що підсудний – суб’єкт зі спадковим недорозвиненням, у нього неврастенія, схильність до вибухів, збудливість серцевої діяльності. Злочин скоєно в стані глибокого фізіологічного афекту. У такому стані можна наробити чимало лиха. В такому стані є minimum свідомості.
Прив.-доц. Я. Я. Трутовський вважає, що в момент скоєння злочину підсудний перебував у стані патологічного афекту».
ГАЗЕТА «УТРО» ВІД 28 ВЕРЕСНЯ 1911 РОКУ
У рубриці «Судова хроніка» було опубліковано продовження статті «Замах на вбивство справника» з допитом свідків.
«…Підсудний Капшуков описує, як провів день 20 лютого. Близько 6-ї години вечора він опинився біля магазину, у вікні якого побачив дружину, яка приміряла калоші. Це його схвилювало. «Адже ми прожили разом 13 з половиною років», – каже він, але він стримався і відійшов. Тут же йому зустрівся справник, який кинув на нього зневажливий погляд і сказав: «Капшук іде», тоді він вихопив шаблю і, як завдавав удари, не пам’ятає. Потім він пішов додому. Незабаром з’явилася поліція, його відправили до в’язниці, де переодягнули в арештантську білизну і плаття.
Підсудний, за його словами, в 1889 році прикупив до маєтку дружини в 128 дес. більше 200 дес. і весь час поповнював власним коштом інвентар.
Читайте також: Що відбувалось на харківському іподромі 50 років тому
...Свід. Чернавська йшла з Капшуковим перед самим пораненням Кузнєцова повз магазин, де була пані Капшукова; підсудний пильно подивився у вікно. Коли вони порівнялися з Кузнєцовим, цей останній засміявся. Свідок жила 7 місяців в одному будинку з Капшуковим; він часто бував сумним, задумливим, особливих ненормальностей свідок не помічала. Судячи зі слів Капшукова, він дружину свою любив. Свідок чула, що пані Капшукова збиралася вийти заміж за Кузнєцова.
Свід. Чалишева знає підсудного як дуже порядну людину. 20 лютого о 5 год. дня вона зустріла його – він був спокійним. Про що б Капшуков ні починав говорити, він переходив на дочку. Про дружину і сина він не згадував. За його словами, за розпорядженням справника, його не пустили ні в один готель і йому довелося залишитися на глухому заїжджому дворі. Це говорили й інші. У місті говорили, що пані Капшукова перебуває у зв’язку зі справником.
...Св. Безгін засвідчує, що підсудний, який жив у свідка на квартирі, на хвороби не скаржився, був завжди тверезим. Рази 2–3 на тиждень городові дізнавалися, чи вдома Капшуков; про це ж городові постійно справлялися у свідка на базарі. Капшуков скаржився, що нагляд цей влаштований справником. Усе місто, за словами свідка, говорило про стосунки Кузнєцова і пані Капшукової».
Свідків допитували до першої години ночі.
ГАЗЕТА «УТРО» ВІД 15 БЕРЕЗНЯ 1912 РОКУ
У замітці «Справа порт-артурця Капшукова» був опублікований вирок.
«...Харківська судова палата, що розглядала цю справу за участю станових представників, засудила Капшукова до позбавлення всіх особливих, особисто і за становищем наданих прав і переваг, і до ув’язнення на 8 місяців, з урахуванням повністю всіх 8 міс. у рахунок попереднього ув’язнення. Крім того, було постановлено клопотати перед Государем про відновлення Капшукова в правах».
Крім того, Капшуков повинен був оплатити послуги адвоката свого супротивника Кузнєцова – чималеньку суму в 120 рублів. Самому Кузнєцову призначили пенсію в 600 рублів; від Капшукова за завдання каліцтва він нічого не отримав, хоча і всіляко намагався: суд визнав його каліцтво не таким серйозним, щоб він не міг працювати взагалі.
Газети читав і відомості збирав Андрій Домановський
Читайте також:
Як у Харкові вперше в країні ЕОМ застосували