Із садівників у космонавти: як хлопець з Краснокутщини підкоряв Всесвіт

Село Основинці відоме, без перебільшення, всій країні – саме там розташований знаменитий Краснокутський дендропарк. Однак мало кому відомо, що саме в Основинцях, усього за місяць до початку війни з фашистською Німеччиною, народився космонавт Анатолій Левченко, який став 207-м жителем планети Земля, котрий побував у космосі. Син колгоспного водія і виховательки дитячого садка, він рано втратив батька: той загинув на фронті в 1943-му. Мати «тягнула» сина сама, як могла. Хлопчисько ріс жвавим, особливого прагнення до навчання не виявляв – лише в старших класах почав цікавитися фізикою.

Закінчивши школу, Анатолій вступив до Харківського авіаційного інженерного училища, але вчитися там передумав: у закладі готували літакову «обслугу», а він хотів літати сам. Тому хлопець забрав документи і повернувся додому, в рідні Основинці. Рік він працював у садах Краснокутської дослідної станції, а потім подав документи в Кременчуцьке вище авіаційне училище льотчиків. Згодом Анатолій перевівся в таке саме училище в Чернігові.

Читайте також: Гліб Лозино-Лозинський і його «Буран»

Після закінчення льотного училища була служба, як це завжди буває у військових, з доволі великою географією – Липецьк і Туркестан. Військова льотна біографія Анатолія Левченка тривала шість років – з 1964-го по 1970-й. Коли йому було 29 років, Анатолій, молодий і сповнений сил, вийшов у відставку – як то кажуть, «на цивілку».

Вчив літаки літати

Анатолій Левченко відразу ж знайшов собі справу: він вступив до Школи льотчиків-випробувачів, успішно її закінчив, переїхав до міста Жуковський, де розташовувався Льотно-дослідний інститут ім. М.М. Громова, і розпочав нову для себе кар’єру: став льочиком-випробувачем. Висококласний фахівець, Анатолій Левченко випробовував і бомбардувальники, і винищувачі, і транспортні літаки. Саме в цей час він зустрів жінку, яка стала його долею, – Людмилу Костроміну та одружився з нею. Людмила працювала тут таки ж, в інституті; вона була начальником бюро льотно-технічної документації. Незабаром у молодої сім’ї народився син, якого назвали Кирилом. Сім’я Левченків була дружною і непосидючою: у вільний від служби час Анатолій  з дружиною ходили у походи, а коли синочок підріс, почали брати із собою і його. Окрім туризму, в Левченка-старшого було ще одне захоплення – музичне: він любив грати на гітарі,  навіть сам написав декілька пісень, і взагалі був душею будь-якої компанії. Але головною все ж таки залишалася робота: випробовування літаків. Він опанував 87 типів і модифікацій літаків,  а загальний стаж польотів у нього склав 3574 години 22 хвилини, зокрема у випробувальних  польотах він провів 1979 годин 36 хвилин.

Але річ не стільки в кількості годин, проведених у небі, скільки в постійному ризику. Анатолій Левченко вмів ризикнути, але водночас був людиною відповідальною і намагався обходитися без «партизанщини» і відчайдушності, бо був упевнений: повітряний океан не прощає ні безладності, ні непотрібного геройства.  У 1977 році Анатолій Левченко робить наступний крок до зірок: його зараховують до групи спеціальної підготовки за програмою «Буран».

Шлях у космос

Але шлях у космос був не таким простим: два роки знадобилося, щоб потрапити в основний склад програми і таким чином отримати право на проходження загальнокосмічної підготовки в знаменитому Центрі підготовки космонавтів ім. Ю. О. Гагаріна. Потім було ще два роки напруженого навчання там, і в другій половині 1980 року Анатолія Левченка зараховують до групи космонавтів-дослідників. Тільки через два роки, склавши всі іспити, він отримує кваліфікацію «космонавт-випробувач» і розпочинає підготовку до польотів на орбітальних кораблях «Буран» і «Союз». За планом Міністерства авіаційної промисловості  Анатолій Левченко мав стати командиром дублюючого екіпажу для першого космічного польоту безпілотного шатла «Буран».  Менш ніж за рік він виконав чотири польоти на атмосферному літаку – аналогу «Бурану» - для того, щоб відпрацювати системи автоматичної посадки.  

Із березня 1987 року Анатолій Левченко, який вже мав звання «Заслуженний льотчик-випробувач» і обіймав посаду заступника начальника Галузевого комплексу підготовки космонавтів-випробувачів,  який працював при Льотно-дослідному інституті  –  розпочинає підготовку до короткострокового космічного польоту. З травня по грудень того ж року він вже тренується як космонавт-дослідник безпосередньо з іншими учасниками майбутнього польоту на орбітальну станцію «Мир» – Володимиром Титовим і Мусою Манаровим.

Читайте також: Українець, який винайшов ракету

Поруч із зірками

Фото: shkolazhizni.ru

21 грудня 1987 року космічний корабель «Союз ТМ-4», на борту якого були Володимир Титов, Муса Манаров і Анатолій Левченко, стартував з космодрому «Байконур». Титов і Манаров повинні були залишитися на борту станції «Мир», змінивши Юрія Романенка та Олександра Александрова. Анатолій Левченко мав, закінчивши серію експериментів, повернутися з ними на Землю. Завданням Левченка було дослідження можливостей управління «Бураном» у період гострої адаптації до невагомості на спеціальному стенді, розміщеному в побутовому відсіку «Союзу ТМ-4». Він провів у космосі 7 діб 21 годину 58 хвилин. А всього через 30 хвилин після приземлення (це найкоротший період післяполітного відпочинку за всю історію космонавтики!) Анатолій знову сів за штурвал: на літаках, обладнаних системою управління «Бурану», космонавту довелося летіти до Жуковського Московської області, а звідти – назад на Байконур. Цей унікальний експеримент провели, щоб з’ясувати, як швидко адаптується людський організм до земних умов після невагомості.

Полетів назавжди

Через вісім місяців після польоту, 6 серпня 1988 року, в Москві на Биковському кладовищі ховали Героя Радянського Союзу, льотчика-космонавта Анатолія Левченка. Він «згорів» за неповні три місяці – і це з тим, що його намагались вилікувати кращі лікарі країни. Офіційний діагноз – пухлина головного мозку. Але ще під час похорону пройшов слух, що Анатолій Семенович став жертвою жахливого експерименту в космосі, який пройшов вкрай невдало. Мовляв, його під час космічного польоту з 21 по 29 грудня 1987 року мучили головні болі, і він вимушений був приймати ліки, які в повсякденному житті були нешкідливими, а в умовах невагомості виявились смертельними… Ще одну версію висунув друг Левченка, льотчик-випробувач Петро Льовушкін «...Він (Левченко. – Ред.) під час роботи космічного екіпажу запливав у неробочі відсіки, які, на його нещастя, не були особливо захищеними від шкідливих випромінювань. У результаті – злоякісна пухлина і передчасна смерть». Ще одна поширена версія – жорстка посадка, у ході якої Анатолій Левченко сильно вдарився головою; спочатку ця травма не давала про себе знати, але потім розвинулася пухлина, і зупинити бурхливий ріст ракових клітин лікарям не вдалося. Говорили також, що Левченко отримав травму ще в космосі: мовляв, під час випробувань на орбіті станції «Мир» стався вибух. Як би там не було, Володимиру Титову і Мусі Манарову про смерть третього члена їх екіпажу повідомили тільки після повернення на Землю. А через вісім років, у день тієї самої «жорсткої» посадки, померла дружина Анатолія Левченка Людмила.