Космонавт Валентин Бондаренко: той, хто життям проклав дорогу серед зірок

Валентин Бондаренко народився 16 лютого 1937 року в Харкові в доволі заможній родині: його батько був начальником цеху Харківської хутряної фабрики. Хлопчику було всього чотири рочки, коли батько пішов на фронт, і Валентин з мамою та старшим братом Анатолієм залишились в окупованому Харкові та пережили тут усі жахи тих часів. Від батька довго не було звісток: комісар кавалерійського розвіддивізіону, він потрапив у полон, утік, став партизаном, підпільником, отримав сім нагород.

Шлях у небо

 Після війни, коли життя почало налагоджуватися, хлопчика віддали до 93-ї харківської школи. Вчився він легко та з цікавістю. Одного разу, коли Валентин був уже старшокласником, до школи завітали інструктори аероклубу і запропонували хлопцям піти на навчання до навчального аеродрому в Коротичі. Валентин разом з приятелем Леонідом Голенком вирішили спробувати. Пізніше Леонід згадував: «Ми з Валею навчалися у 93-й школі і не знали, куди податися. І от одного разу до нас прийшли інструктори з аероклубу та запропонували вчитися на льотчиків. Шість днів у школі, а сьомий, вихідний – до аероклубу. Зимові, осінні канікули – в аероклуб. Нам було із Валькою по 16 років. Почали літати. Господи, це я зараз згадую з таким благоговінням!». Про що міг мріяти хлопець, який почав літати в 16 років? Зрозуміло, про небо. Тому 1954 року, вирішивши служити у військово-морській авіації, Валентин Бондаренко подав документи до Єйського авіаційного училища льотчиків, але не пройшов медкомісію. Тоді він вступив до Ворошиловградського авіаційного училища, яке пізніше розформували: курсантів перевели спочатку до Грозненського, а пізніше – до Армавірського училища. Пізніше знайомі казали: Валентин ішов наперекір долі, яка намагалася його вберегти…

Читайте також: Великий Степанич з невеликої Введенки: «золоті» м’ячі та трагедії життя олімпійського чемпіона

В атестаційному листку курсанта Бондаренка містилася блискуча характеристика: «Працьовитий. Літати любить, у польотах не втомлюється... Літає сміливо, грамотно, впевнено...».

У загоні космонавтів

Валентин Бондаренко закінчив навчання в 1957 році, тоді ж одружився: в них із дружиною Ганною народився син, якого назвали Олександром.

Молодий льотчик служив у ВВС у Прибалтиці, коли в обстановці найсуворішої таємниці по всій країні почався відбір льотчиків у загін космонавтів. У квітні 1960 року льотчика Бондаренка було зараховано до першого загону радянських космонавтів. Мрія – літати вище неба – захопила молодого льотчика.

23-річний харків’янин виявився наймолодшим із 29 майбутніх космонавтів, яких відібрали для підготовки. В цьому списку він ішов четвертим.

Із 31 травня Валентин Бондаренко почав проходити підготовку до космічного польоту на першому пілотованому кораблі «Восток» у закритому військовому містечку Чкаловському.

Читайте також: Неповторний Маяцький: як хлопчик з Печенігів став видатним цирковим артистом

Товариші по загону згадували, що він був завжди усміхненим, товариським і водночас – рішучим та сміливим.

«Валя був дуже добродушним, веселим хлопцем, – згадував космонавт Павло Попович, – сам любив пожартувати і ніколи не ображався, коли жартували з нього. Він чудово співав, голос і слух – вище за всякі похвали. Ми називали його «Дзвіночок». Щоранку, а він жив на верхньому поверсі будинку, Валентин збігав сходами і стукав у всі квартири: «На зарядку, на зарядку!»... Дуже добре грав у футбол...».

Льотчик-космонавт СРСР Олексій Леонов ділився спогадами: «У настільний теніс Валентина ніхто не міг обіграти. Він ніколи не ображався на дружні жарти. А коли бувало, то сміявся разом з усіма. Якщо людина має почуття гумору і щодо себе – це, як правило, добра людина. Сміливості та рішучості йому не треба позичати».

Колеги згадують такий випадок. Якось на підвіконня з квартири на п’ятому поверсі виліз хлопчик і в страху
завмер. А внизу вже зібрався натовп. Стали вмовляти хлопчика повернутися всередину, але той боявся навіть поворухнутися. Поки інші розмовляли з хлопцем, Валентин Бондаренко відреагував: піднявся водостічною трубою на п’ятий поверх і зняв дитину з підвіконня. Коли його внизу зустріли як героя, він, посміхаючись, відмахнувся: «Буває і значно складніше!»

Смертельне випробування

13 березня 1961 року Валентин Бондаренко проходив випробування в сурдобарокамері. Там були створені умови, близькі до тих, які повинні були бути на космічному кораблі. Окрім іншого, потрібно було витримати випробування самотністю та тишею. Знижений тиск у сурдобарокамері компенсувався високим вмістом кисню.

У приміщенні дуже невеликого об’єму, де можна було тільки встати з крісла або напіввідкинутися в ньому для сну, Валентин Бондаренко провів дев’ять діб. Трагедія сталася на десятій. Біля ніг космонавта стояла електрична плитка, де він розігрівав їжу. Водночас Валентин почав знімати з тіла медичні датчики. Протерши шкіру ваткою, змоченою в спирті, він, не подивившись, кинув її в кошик для сміття, але попав на електроплитку. Пожежа спалахнула миттєво. Відразу відчинити двері виявилося неможливо через перепад тиску. На космонавті спалахнув вовняний тренувальний костюм. Коли рятувальники таки вдерлися, було вже пізно. Бондаренко був ще у свідомості. Він випав на руки медиків і сказав: «Не звинувачуйте нікого – я сам винен»…

Читайте також: Про життя, смерть та повернення із забуття письменника Сергія Пилипенка 

У випробувача обгоріло 90 % тіла. Його доправили до Боткінської лікарні. Лікарі боролися за його життя до останнього, а співробітники пропонували свою кров та шкіру для пересадки. За життя Валентина Бондаренка лікарі боролися вісім годин. Але, на жаль, виявилися безсилими.... Він помер за 19 днів до польоту Юрія Гагаріна.

17 червня 1961 року указом Президії Верховної Ради СРСР Валентину Бондаренку «за успішне виконання завдання уряду» посмертно присвоїли звання космонавта, нагородили його орденом Червоної Зірки. Але про обставини його загибелі стало відомо лише 1986 року, коли в газеті «Известия» вийшла стаття про Валентина Бондаренка, написана відомим «космічним» журналістом Ярославом Головановим – до того всі дані були засекречені.

Ім’ям космонавта, який так і не побував у космосі, але проклав туди дорогу, названі кратер на Місяці та вулиця на околиці Харкова, у Липовому Гаю. А на 10-му міському цвинтарі на обеліску, встановленому на могилі Валентина Бондаренка, висічено стандартний напис: «Світлій пам’яті від друзів-льотчиків». У 1980-х з’явилася приписка: «космонавтів СРСР».