Куп'янськ 100 років тому: про бібліотеку, пам’ятники та жлобство

Завжди були люди, які намагались зробити щось корисне – щиро та безоплатно, а поруч з ними були ті, кому байдуже, й ті, хто в усьому бачить власну користь, або – вдавиться за копійку. Ось начебто організація безкоштовної бібліотеки – добра справа? Тим паче, що 100 років тому для багатьох це – чи не єдина можливість для самоосвіти? Зрозуміло, що так!

Організувати – організували, але чомусь декілька років вона ледве «дихала», існуючи «для галочки». Знайома справа? І тільки коли знайшовся енту­зіаст, який узяв на себе наведення ладу, земська бібліотека почала працювати.

Читайте також: Гучні злочини в старовинному місті Куп’янську: про що писала харківська преса 100 років тому

Ну, а відповідь владців на пропозицію встановити в Куп’янську пам’ятники письменникам узагалі демонструє відверте містечкове жлобство.

Отже, газета «Утро» від 21 травня 1911 року, замітка під назвою «Куп’янськ. Земська бібліотека»:

«Ще в 1905 році в Куп’янську засновано земську бібліотеку, яка за всі п’ять років свого існування не могла дати жодної користі і лише захаращувала приміщення земства шафами зі старими журналами. З минулого року завдяки завідуючому позашкільною освітою вона впорядковується, поповнюється книгами, і лише тепер, нарешті, жителі отримали можливість безкоштовно користуватися книгами для читання.

Не можна не вітати відкриття безкоштовної бібліотеки в місті, в якому хоч і є платна міська бібліотека, але вкрай мізерно поповнювана, та й то однією лише белетристикою – вона не тільки не може задовольнити наукових запитів інтелігентного читача, що все більше розвиваються, але й не допомагає навіть і малоосвіченому обивателю, який бажає заповнити недоліки своєї освіти.

Після довгих клопотів щодо складання та затвердження кошторисів і відведення місця, нарешті, приступили й у нас до спорудження будівлі для чоловічої гімназії, яка досі утримувалася коштом міста та земства і тепер переходить у відання уряду.

Читайте також: Герой Порт-Артура проти куп’янського справника: гучна справа 100-річної давнини

На останньому засіданні міської думи, між іншим, розглядалося цікаве питання про пожертвування на влаштування пам’ятників письменникам: Чехову, Григоровичу та поету Т. Г. Шевченку.

Незважаючи на пояснення гласного пана В-ва, що задоволення прохання є громадським обов’язком, який виражається не в сумі, а у виконанні його – гласні більшістю голосів відхилили пропозицію. Справа стосується кишені, а за неї наші батьки міста і з Плюшкіним посперечатися можуть. Цікаві мотиви одного з гласних за відхилення асигнівки: «Як же ми жертвуватимемо на пам’ятник письменникам, коли жоден з них не пожертвував жодного свого твору на чиюсь користь, а намагається сам більше за нього отримати? За що ж, скажіть, їм пам’ятники?»

Бувають і промови, гірші за січу!

Газети читав та відомості збирав Андрій Домановський