Панянка і селянка Василя Каразіна

На честь Хмельницького

Рід Караджі, відомий з 1627 року, кочував Європою, тому сьогодні важко визначити його походження. Дід Василя Каразіна, емігрувавши в Росію, надав своєму прізвищу російського звучання; батько, який вільно володів турецькою та сербською мовами, вважав себе «російською людиною». Втім, гримуча суміш грецької, болгарської, сербської крові в поєднанні з унікальним вихованням (батько – військовий розвідник, якого турки двічі захоплювали в полон і засуджували до смерті) і унікальною освітою (з домашніх учителів – Григорій Сковорода, пізніше – краща вища освітня установа Росії – Гірський інститут) дали свої плоди. Василь Каразін (до речі, при народженні мати дала йому ім’я Богдан – на честь Хмельницького, але у батюшки в святцях його не виявилося, і Богдан став Василем) мав нестандартні – у найкращому сенсі цього слова – погляди на життя. Мало того – він втілював їх у дійсність, що далеко не завжди подобалося оточенню і можновладцям.

Перше кохання

Дивні порядки були в кінці XVIII століття. Не подобається кар’єра військового – можна одночасно і у військовому полку служити, і вчитися в Гірничому інституті, і навіть років зо три помандрувати країною для свого задоволення і з метою пізнання життя. І в маєток повернутися – на ПМП, так би мовити. І платню за військову службу весь цей час отримувати. Однак ці сприятливі порядки для Василя Каразіна швидко закінчилися – так швидко, що він не встиг це усвідомити. Коли в 1796 році на престолі запанував Павло І і почав наводити порядок, 23-річний Василь Каразін вже рік як жив у своєму маєтку Кручик (батько помер, розділивши своє невелике володіння між двома синами), повернувшись після своїх мандрів. Більш того – він встиг одружитися, причому вибором судженої він неабияк епатував усіх знайомих і родичів. Будучи людиною освіченою і з ідеалами, він вибрав в дружини 14-річну кріпосну селянку – красуню Домну. Різниця між подружжям становила дев’ять років, але юний вік нареченої нікого не бентежив: у ті часи це було нормою. Чого не можна сказати про її статус. Хоча кріпосною селянкою в повному розумінні слова Домну назвати було не можна: матінка Василя Варвара Яківна, дочка Дергачівського сотника Харківського полку Ковалевського, виховувала Домну в своєму будинку. Рідні не тільки не схвалили вибір Василя – вони не хотіли визнавати Домну як його дружину і всіляко докоряли йому за цей негідний, на їхню думку, вибір. Невідомо, як би склалося подальше життя подружжя, але доля зробила несподіваний пірует.

Фото: en.wikipedia.org

Павло І наказав усім військовим дворянам прибути до місця служби. Каразін не з’явився – і був позбавлений і офіцерського звання, і платні, що цілком логічно. Тоді Каразін просить дозволу виїхати до Німеччини – «для поправки здоров’я», але цар заборонив видавати закордонні паспорти. Каразін вирішує тікати з країни: він продає на невигідних для нього умовах маєток Кручик, бере свою вагітну дружину і вирушає через Псков, Ригу і Митаву до кордону, де наймає контрабандистів, які погодилися переправити їх на той бік. У ніч на 13 серпня 1798 року під час переправи через Неман його було заарештовано роз’їздом драгунів і відправлено в Ковно. Два місяці Каразіни провели під вартою. Домна не витримала цих випробувань: вона народила хлопчика і померла від пологової гарячки. Первісток Каразіна теж не вижив. Василь втратив все, що в нього було...

Фото: en.wikipedia.org

Одностороннє почуття

Яким чином відчайдушний лист, відправлений Каразіним царю з в’язниці, привернув увагу імператора, невідомо. Незрозумілі й подальші події: Каразіна не тільки звільняють, а й після особистої зустрічі з царем призначають на солідну посаду в Санкт-Петербурзі. Він обертається в верхах і прагне бути корисним владі. У березні 1801-го на престол зійшов старший син Павла I Олександр. У своєму маніфесті новий цар висловив ліберальні настрої і наміри сприяти процвітанню країни. Каразін відіслав новому імператору лист, який містив програму колосальних перетворень Росії. Через місяць у Каразіна – чин колезького радника, що відповідав військовому званню полковника. За три наступні роки фавора Василь Каразін зробив багато: на його рахунку – проведена реформа судових органів, розробка методології державної статистики, грандіозний за масштабами проект організації статистичної служби, але головне – створення першого в Європі Міністерства освіти. Сам Каразін був призначений правителем справ Міністерства. У цей же час він починає клопотатися про відкриття Харківського університету. І думає про влаштування особистого життя.

Як установив сумський краєзнавець Віктор Комаров, у 1802 році Каразіна просять поклопотатися у справі правнучки духівника Петра І Олександри Надаржинської: після смерті батька вона успадкувала п’ять тисяч душ кріпаків (у Каразіна в Кручику, до речі, було всього 47 дворів), і її дядько, охтирський предводитель дворянства, оголосив племінницю... незаконнонародженою (вона народилася через два місяці після весілля батьків, і це за тодішніми законами могло бути формальним приводом). Але була і практика «привенчувати» таких дітей з правом успадкування ними майна (так було «привенчано» доньку Петра І і Марти Скавронской, майбутню імператрицю Єлизавету).
Каразін запропонував свою допомогу в обмін на шлюб з Олександрою. Її мати твердої обіцянки не дала, але надію нареченому подала. Нареченій, до речі, було всього 13 років. Каразін виклав справу імператору Олександру, з яким був у близьких стосунках, оголосивши дівчину своєю нареченою. Той доручив поетові Державіну розібратися. Поет став на бік вдови та її дочки, цар видав відповідний указ, і нещасна сирота в одну мить перетворилася в найбагатшу наречену всієї Слобожанщини. Каразін поїхав свататися, прихопивши із собою родича Надаржинских – кадета Морського кадетського корпусу Кондратьєва як додатковий привід для радості гаданих родичів. На жаль, Олександра відмовила Каразіну на тій підставі, що не може любити його, оскільки вже дала слово іншому.

За версією письменника Григорія Данилевського, мати дівчини на знак вдячності видала Каразіну 50 тисяч карбованців, від яких Каразін з гнівом відмовився. Щоправда, злі язики стверджували, що погодився, але це було вже неважливо. Каразін втрачає прихильність царя, його звинувачують, як сказали б зараз, в «нецільовому використанні коштів», а останньою краплею, що переповнила чашу монаршого терпіння, було самовільне увезення кадета. Олександр повелів відразу ж після прибуття Каразіна в Харків посадити його на тиждень під домашній арешт, а кадета повернути в корпус. За цим послідувала відставка – тільки тепер уже в чині статського радника. Із серпня 1804-го Каразін знову поселяється в Кручику і займається господарством.
Він надав селянам самоврядування у вигляді сільської думи і землю у спадкове володіння за оброк. На його кошти була створена і забезпечувалася зразкова народна школа. У сільській самоті Каразін повною мірою проявив себе як вчений-натураліст, займаючись агрономією, хімією, метеорологією. Йому було заборонено навіть бути присутнім на відкритті його дітища – Харківського університету.

Дарунок долі

Минуло три роки після невдалої спроби влаштувати особисте життя, і Василь Каразін вирішує знову випробувати долю. Він сватається до онуки відомого історика Івана Голікова, Олександри Василівни Бланкеннагель. Крім багатющої бібліотеки, як придане нареченої було і село Анашкіне Московської губернії з 240 душами селян. Нареченій було 22 роки, вона була на 10 років молодша за нареченого, походила з великого московського сімейства, відомого своїми освітніми традиціями і вченістю. Вона отримала гідну освіту і стала справжнім другом опальному харківському вченому-поміщику. Олександра Василівна мала літературний талант. Їй належить переклад з французької дуже популярного в той час твору Августа Лафонтена «Нові сімейні картини, або Життя бідного священика одного німецького села» у п’яти томах. У 1805 і 1816 роках Московський університет двічі видав цей роман у перекладі Олександри Василівни.

З Каразіним вони прожили 37 років, вона народила чоловікові вісьмох дітей – одну дівчинку і сім хлопчиків. Відомо, що Каразін пишався своєю дружиною, її літературними талантами, а життя з нею називав «переважно щасливим». Але і в цьому житті на нього чатувало важке випробування: у 1821 році Каразіна знову заарештували й ув’язнили на півроку в Шлісельбурзьку в’язницю. Причина – порушення категоричної заборони царя писати йому: Каразін списав сім зошитів, доводячи, що імперія котиться у прірву. Півроку п’ятдесятирічний Каразін провів у в’язниці, і ніхто не знав, де він і що з ним. Врешті-решт його було доправлено у Кручик під нагляд Богодухівського управника з категоричною забороною виїжджати звідти. Ще через 18 років йому дозволили жити в будь-якому місці, крім Москви і Петербурга.

Скориставшись цим, Василь Каразін їде у Крим: його цікавлять виноградарство і виноробство. По дорозі він потрапив під дощ і застудився. Зупинився у сина в Миколаєві – той служив при штабі Чорноморського флоту. Там він і помер 4 листопада 1842 року. Олександра Василівна пережила його на 18 років. А друга – невдала любов Каразіна, Олександра Надаржинська, померла в тому ж 1842-му, переживши Каразіна на кілька тижнів… 

Інна Можейко