Подорож у «пекло», або Як у Харкові 50 років тому НП ліквідували

Два чергові слюсарі, учасники війни, ризикували життям, щоб... не зупинився конвеєр та не зірвався план зміни підприємства. 

Отже, газета «Соціалістична Харківщина»  № 3 від 5 січня 1971 року, стаття під назвою «П'ятдесят метрів мужності»:

"Одноманітно гули верстати. В складальному цеху робітники збирали рами, стикували двигуни, і машини одна за одною сходили з головного конвеєра Харківського заводу самохідних шасі.

І раптом спалахнула червона сигнальна лампочка. Аварія! У мийній камері – печі обезжирювання деталей – пресового цеху, що розташувався поряд із складальним, розірвалися конвеєрні стрічки. Випало кілька крупних каркасів. На щастя, начальник пресового цеху Борис Олександрович Нетребик був на місці. Мить – і переведено ручку вимикача підвісної лінії.

Тепер треба було витягти деталі з печі. А там температура близько 80 градусів за Цельсієм. Інструкція в таких випадках рекомендувала відключити обидві працюючі пароустановки і через кілька годин, коли піч охолоне, приступити до виймання деталей і ремонту підвісної лінії.

Отже, головний конвеєр не діятиме, зірветься змінне завдання всього підприємства.

Це добре розуміли і начальник цеху, і чергові слюсарі – учасники Великої Вітчизняної війни Іван Петрович Чорногорський і Петро Володимирович Пелюшенко. Ветерани наче наперед про все домовилися. Почали повільно навпомацки пробиратися до місця аварії, по коліна провалюючись у гарячий розчин. Довжина печі – близько 50 метрів. Обрив лінії десь в кінці її.

Десятки разів повторювали слюсарі небезпечні рейси, витягали чергову деталь, набирали повні легені свіжого повітря і знову поверталися у піч. 35 хвилин тривала ця робота. І аварію було ліквідовано.

Для Івана Петровича Чорногорського така подорож у «пекло» не перша.

– Під час попереднього такого «культпоходу» в піч, – жартує слюсар, – я одягнув ватянку, а пароустановки автоматично вимкнулися. Стало нічим дихати. Ледве вибрався з печі. Але все обійшлося.

Дивлюся на Івана Петровича, на його друга Петра Володимировича і думаю: такі не підведуть, у будь-якій ситуації на них можна покластися". Підпис: М. Вульфін, старший контролер заводу статорних самохідних шасі.

Читайте також: Людина, яка повернула Слобожанщині її найдавнішу історію