Романтичний Кочеток: що писали про селище 50 років тому
№ 236 від 30 листопада
Подорож до дивокраю
По радіо передавали концерт на замовлення працівників лісу. З гучномовця долинуло ім’я співачки: Валентина Купріна.
– Так це ж наша Валя! – злетіло з вуст багатьох. Валентина схвильовано сказала, що з великою радістю співатиме для своїх земляків. Бо в Кочетку минуло її дитинство, тут вона закінчила технікум лісівництва.
Отак, ненароком, відкрилась ще одна сторінка кочетоцького дивокраю, куди часто навідувався молодий Рєпін, щоб взяти уроки живопису в неперевершеного художника усіх часів – природи.
Так, плідно працював тут професор П’ятницький. Сотні учнів П’ятницького з радістю згадують свого вчителя. Це був подвижник. У Кочетоцькім лісі немає такого кварталу, де б не ступала його нога. Він обґрунтував класифікацію підліску, винайшов найсприятливіші умови природного відтворення лісу корінними породами.
Читайте також: Побут у СРСР: що нового з’явилось у господарок Харківщини 50 років тому
Ліс – книга життя. Ступнеш – і знов постають дивотворці. Першим головним лісничим тут працював Микола Михайлович Ягниченко. А згодом прийшов сюди молодий майстер плодоводства Василь Тимофійович Сметана. Багатьох тоді жахав пустир у центрі селища. Всі його обходили. А ці двоє не раз топтались, усе щось мізкували. Невдовзі прийшли хлопці з лопатами і перекопали пустир завглибшки з півметра. А потів за проектом Сметани тут насадили дендросад.
На той час місцева лісотехнічна школа уже переросла в технікум. Сметану запросили викладати плодоводство. Технікум поповнився молодими силами, котрі шукали краси не тільки у спілкуванні з природою, а й на сцені. Отоді й відкрилось друге покликання Сметани. Він виступив у ролі режисера й актора народного театру. За його власним висловом, вони переграли всю українську класику, ставили Корнійчука.
Хором диригував Василь Гаврилович Гіглавий. Ще учнем технікуму він взяв у руки «чарівну паличку» і багато років дарував
музику й пісню – то ліричну й м’яку, то мужню і сувору. А сьогодні хор розрісся на 200 голосів.
Дендросад. Стрімкі весни вже сорок три рази пронеслись над ним. Сад уже став зрілим твором зрощеної краси. В ньому колоніями, гайками, в чистому вигляді і змішаному, алеями й поодинці поселилися найголовніші породи дерев з різних кліматичних зон.
У Чугуєво-Бабчанському лісництві здавна склалися свої традиції. Хто б сюди не прибився – новий викладач, учень чи простий робітник, його оточуватиме доброзичливість, товариськість. Новачок дорожить цим надбанням. Він швидко входить у життя. Це колектив, який ростить і згуртовує дивотворців.
Читайте також: Як в Ізюмі кіно знімали
Учні і викладачі технікуму створили з беріз, дубів, ясенів, кленів і лип широку лісосмугу обабіч дороги Чугуїв – Кочеток. Вони оживили мертві піски поблизу Клугіно-Башкирівки. Там поставили вічнозелені здравниці із сосни. Там люди збирають гриби і дихають озоном. А в Чугуєві, Мартовій і в інших селах вимережені ним парки, сквери й алеї. Як казкою, бредемо ми рукотворними насадженнями. І ось зупиняємось на горі, що між Кочетоцькою дачею і Кицівкою. Підходимо до вибіленої хатки. Назустріч – господар.
– Олексій Павлович Рижков, – представляється.
Він різьбить повість про лісовиків-фантазерів.
Його заполонив ліс, коли перевалило за 55. Покинув набридлу сидячу роботу на пошті, став лісником. Хоча досі й жив у лісі, але не знав його таємниць.
– А за парту сядеш? – сказали йому.
Читайте також: Яким планували зробити центр Харкова 50 років тому
Сів. Кілька місяців його навчали лісівники Олександр Васильович Світличний та Іван Миколайович Рудницький. А потім дали йому розсадник на 70 гектарах. Отож він ростив саджанці й сіянці для державної лісосмуги, для садів, парків і скверів. Чверть віку вже тут…
…Природа відкрила людині красу. А людина в процесі праці осмислила творіння природи і тепер спрямовує її, щоб вона не старіла, а молоділа, ставала все прекраснішою і щедрішою. Природа лишається невичерпною тоді, коли людина бере від неї менше, а дає їй більше.
І. Гуренко, селище Кочеток (надається зі скороченням)
