«СК» в гостях у Еміля Кіо
50 років тому Еміль Кіо-молодший тількі-но розпочинав свою сольну циркову кар’єру. Кореспондент «СК» (тоді — «Соціалістичної Харківщини») взяв у нього інтерв’ю під час гастролів у Харкові.
№ 231 від 26 листопада 1968 року
В гостях у чарівника
Якщо вам пощастить дістати квиток, ви самі матиме можливість розв’язати складні загадки, які задає публіці під час виступу Еміль Кіо. Так! Саме загадки, не чудеса, не надприродні явища, а саме загадки, які задає на арені молода зі смаком одягнута симпатична людина.
Фото з архіву "СК"
Таким я і зустрів Кіо за кулісами під час короткої перерви в репетиції. Відверто кажучи, я боявся, що простота, з якою тримається Еміль Емільович на манежі, це свого роду сценічний прийом. Але побоювання були марними. Переді мною був простий і скромний, інтелігентний у повному розумінні цього слова чоловік, яким бачать Кіо глядачі. З тією тільки різницею, що зараз Еміль Емільович не задавав мені загадок, а легко і невимушено розмовляв. Бажання зустрітися з Кіо підігрівалося ще й тим, що саме у Харкові цими днями буде своєрідний ювілей чарівника – його тисячний виступ на арені цирку. З цього і почалась розмова.
– Еміль Емільович, незабаром ви в тисячний раз вийдете на манеж. Що змінилось у вашому внутрішньому стані за цей час?
– Дебютував я в Ялті у 1966 році. Пам’ятаю, що йшов дощ. Для нас, акторів цирку, це добра прикмета. Кажуть, що люди будуть йти на виставу потоком. Але я відчував себе безпорадним. Нині почуття безпорадності зникло – залишилося хвилювання. Навіть стало ще більшим. Раніше легко було виправдати себе за помилку, мовляв, досвіду не вистачає. Нині досвід є. Отже, немає виправдання невдачам. І взагалі, мені здається, що актор вмирає тоді, коли він без хвилювання виходить до публіки.
– Що відрізняє, на вашу думку, артиста цирку від актора кіно чи театру?
– Ви не зовсім праві у визначенні, – Еміль Емільович на секунду замислився. – Останнім часом вже майже не кажуть «артист цирку». Кажуть – актор. І не випадково. Нині стає головним не тільки те, що показує людина глядачам, а і те, що хоче вона сказати своїм виступом. Хоч ви і не почуєте, щоб про актора цирку сказали: «Він грає». Завжди говорять – «він працює». Тому що виступ на арені будь-кого, хай то буде пресувальник, акробат, еквілібрист чи ілюзіоніст, – це важка праця, праця до сьомого поту.
– Еміль Емільович, а чим, на ваш погляд, відрізняється цирк від інших видів мистецтва?
– Мені здається, що цирк завжди приваблюватиме глядачів своєю масштабністю, карнавальністю, демократичністю. Цирк зрозумілий всім.
– Скажіть, будь ласка, кілька слів про свій жанр – про ілюзію.
– Ще мій батько відмовився від традиції оточувати фокуси таємницею. Я продовжую його справу. Сучасний глядач у надзвичайне не вірить, хоча…
– Що ви маєте на увазі?
– Згадав курйозний випадок. У Ленінграді підійшов до мене солідний чоловік і попросив допомогти йому розшукати загублені документи. У мого батька арсенал курйозних випадків значно більший. До нього звертались з просьбами вилікувати від пияцтва, повернути дружину. А одна дівчина просила переконати батьків (безумовно, на відстані), щоб дали згоду на її шлюб.
– Пробачте за особисте питання: ви не шкодуєте, що зрадили своїй спеціальності? Адже ви закінчили інженерно-будівельний інститут?
– Ані трохи. Швидше навпаки. Коли я вчився в інституті, то зрадив цирку. Батькові допомагав з дитинства, а серед нас, акторів цирку, кажуть, що мале, діаметром 13 метрів, коло – зачароване: хто хоч раз на нього ступив – вийти не зможе.
Еміль Кіо у колі сім`ї. Фото з архіву "СК"
– Традиційне питання: які ваші творчі плани?
– Фокусники своїх секретів не видають. Можу лише сказати, що готую нову програму, яка матиме сюжетний характер і буде присвячена радянській молоді.
– До речі, про секрети. Є багато книг, в яких розкриваються майже всі фокуси. Який вплив це має на вашу роботу?
– Ніякого. Перш ніж написати роман, треба сісти за стіл, взяти аркуш паперу, обмокнути перо у чорнильницю і… ось тут і починається найголовніше – творчість. А це вже у кожного своє: самобутнє, неповторне, залежне від майстерності, досвіду, хисту.
Бесіду вів І. Науменко, фото П. Омельяненка
Читайте також: Як на Харківщині 50 років тому зразкове село будували
