У пошуках будянської тарілки: розслідування наших журналістів 50-річної давнини
Ця історія цікава не тількі як свідоцтво результатів дії планової економіки тих часів, але й як доволі детальний опис заводу, якого зараз вже нема. Отже, № 239 від 7 грудня 1970 року.
"У пошуках тарілки*
Втративши надію придбати вироби з фаянсу чи фарфору в будь-якому магазині, харків’яни часто ремствують:
– Під боком Будянський фаянсовий завод, а тарілки ніде не купиш.
Може, й справді будянці виробляють обмаль виробів, і тому вони не потрапляють на прилавки магазинів? З’ясувати це питання можна було тільки на місці.
…Завод нині має значно зрослі виробничі потужності. У цехах діє 49 потокових ліній. Вироби формують напівавтомати, посуд випалюється у печах з газовим підігріванням. Введено сполучні лінії: від цеху приготування маси – і аж доки готовий посуд не дійде до складських приміщень – скрізь конвейєри. Щодоби переробляється більше 200 тисяч умовних одиниць продукції.
– Асортимент різноманітний – від звичайної тарілки до кавових сервізів, – розповів директор заводу М. С. Вакула. – До кінця нинішнього року виробимо понад 71 мільйон продукції. Це значно більше, ніж торік.
Можна назвати десятки сумлінних трудівників, у тому числі раціоналізаторів, які запроваджують механізацію на трудомістких операціях.
Проте на заводі має місце й ряд суттєвих недоробок. Нерідко порушується технологія, значна частина виробів, на які виділяється першосортна сировина, відділом технічного контролю бракується і переводиться в другий сорт. Тільки за 10 місяців цього року виробів першого сорту не додано на 0,6 процента проти зобов’язань... У цехах: формовочному, першого випалу й випалу декоративних виробів, декорувальному і пакувальному трапляються випадки порушення трудової дисципліни. Не все гаразд з економією сировини: відходи проти норми знизилися тільки на 0,2 процента.
Все це разом узяте складає резерви, сповна використавши які, підприємство мало б змогу випускати щомісяця додаткові тисячі тарілок, блюдець, які так необхідні жителям Харкова.
– Вже не знаєш, за що в першу чергу хапатися, – ремствує директор т. Вакула. – І плани давай, і додаткові завдання виконуй, ще й думай про те, чи кожен харків’янин забезпечений тарілками. Відправляємо їх до міста та області стільки, скільки замовляє нам база «Укргоспторгу». Можете пересвідчитись у відділі збуту.
Побували у відділі. Справді, на ті кошти, які виділяє згадувана база, придбати виробів з фаянсу можна й не так уже багато. Фонди на нинішній рік становлять всього 590 тисяч карбованців.
Повернувшись до Буд, ми розмовляли із заступником керуючого базою «Укроптгосторгу» т. Мумджамяном. Він почав здалеку, мовляв, для задоволення потреб населення фарфоро-фаянсовими виробами треба, щоб щороку на кожну людину вироблялося щонайменше 4 одиниці. Тепер – десь 2,7 одиниці. Що закуповуємо з Будянського заводу? Здебільшого тарілки для підприємств громадського харчування. Для так званого ринкового збуту беремо дуже мало. Чому? Фаянс – не кращий посуд, тому намагаємось для міста завезти фарфорові вироби – з Коростеня, Довбиша, Баранівки та інших заводів України.
Намагаємось довести, що рекламацій на першосортні тарілки, блюдця, чашки й сервізи Будянський завод не має. І аргументи, побудовані на відмовці «людям цього не потрібно», – відпадають.
У чому ж все-таки справа? Переглядаємо, куди відправляються вироби будянських фаянсовиків. Виявляється, в усі без винятку області нашої республіки, а ще – за її межі.
Керівникам «Укроптгосторгу» разом з відповідним відділом Міністерства торгівлі УРСР слід переглянути план розподілу вироблюваного посуду. Тільки тоді і будянський фаянс, і баранівський чи коростенський фарфор з’явиться у магазинах Харкова". Підпис: П. Артюх, наш спецкор.
* Стаття надається з незначним скороченням.
Читайте також: Як харків'янка в тайзі метеорити збирала
