Харківський вихователь талантів: кому були вдячні Васильківський та Семирадський

Варто запитати – чи прославили б Харків та Україну, приміром, художники Семирадський, Васильківський або Ткаченко, якби  на їх шляху не зустрівся б справжній Педагог? Саме так: Педагог – з великої літери, – яким був скромний гімназичний вчитель малювання… Та чи важливо, яку саме посаду людина обіймає, коли вона йде за покликом серця!

Перший вчитель –  батько

Він був старшим із шістьох дітей у родині кріпака графів Шереметьєвих. Родина жила в селі Борисівка Грайворонського повіту Курської губернії. Там одним з основних видів промислів було виготовлення кіотів, іконостасів, церковного приладдя та ікон. Художників там було багато (зрозуміло, кріпаків), але Іван Безперчий, батько хлопчика, був одним з кращих. Йому надходило багато великих замовлень не тільки з Курщини, але й Харківщини.

Сучасний вигляд с. Борисівка, де народився Дмитро Безперчий. Фото:gorodarus.ru

Відомо навіть, що у 1835 році Іван Безперчий отримав велике замовлення від парафіян Покровської церкви Куп’янська на виконання іконостаса та ще кількох ікон на величезну суму – 6700 рублів, а наступного року – ще одне замовлення для тієї ж церкви на суму близько 2400 рублів. У 1837 році роботи були закінчені, але замовники вирішили не повністю розрахуватися – і недоплатили 2945 рублів. Як кріпак, Іван Безперчий не міг позиватися. Невідомо, як саме ця історія вплинула на майбутнього вчителя та художника  (йому на той час виповнилось уже 12 років), але у 1841 році Іван Безперчий за богоугодні справи отримує від графа вільну для родини. Він влаштовується вчителем малювання в одну з гімназій Курська.

Батько був для сина прикладом. Змалку Дмитрик любив дивитися на вигадливий танок пензля: спочатку на  полотні з’являлися короткі й довгі мазки, і зрештою вимальовувалася ціла картина. Батько став першим вчителем і натхненником сина, а той, окрім старанності, виявляв неабиякий талант. Коли хлопцю виповнилось 16 років, батько відправив його до Петербурга, щоб той зміг – першим у родині – отримати справжню художню освіту.

От навчання  до вчительства

Іспит юнак склав легко.  І от – спочатку вільний слухач Академії мистецтв, а через два роки – учень у класі самого Карла Брюллова – Дмитро Безперчий (наймолодший і, на жаль, останній учень видатного митця) жадібно вбирає знання. В Академії він ненадовго, але все-таки опинився в один і той же час з Тарасом Шевченком. Чи були вони знайомі? Даних про це немає, але об’єднувала їх творчість, любов до України і любов до малювання. Ще коли він був студентом, Дмитро захопився ілюструванням і став першим ілюстратором гоголівського «Тараса Бульби». А любов до зображення сцен українського сільського побуту Безперчий зберіг на все життя.

Д. Безперчий «Автопортрет». Джерело: wikipedia.org

Він закінчив Академію в 1846 році, надавши екзаменаційній комісії як підсумковий твір свій автопортрет, який по праву вважається одним з найбільших досягнень художника в цьому жанрі. «Автопортрет» був написаний у суто брюлловській романтичній манері: симпатичний молодий чоловік з дещо неправильними рисами ніжного благородного обличчя уважно дивиться вперед. Ледь помітна складка між бровами і енергійне підборіддя підкреслюють силу його характеру, наполегливість і витримку. Людина допитливого розуму і сильних емоцій – таким і насправді був Дмитро Безперчий, коли, отримавши в 1846 році звання вільного художника і офіційне направлення від Академії до Ніжина, йому надавалося місце вчителя малювання в гімназії. Провівши там чотири роки, Безперчий перебирається до Харкова.

Дар відкривати  та ростити таланти

1850 року Дмитро Безперчий приїхав до Харкова. Він придбав клаптик землі на вулиці Садовій, де побудував невеликий будиночок, який, на жаль, не зберігся. Саме в цьому будинку він жив з дружиною Ольгою та дочками Марією та Софією. На жаль, Софія, в яку, до речі, згодом закохалися два учні Безперчого – Петро Левченко та Сергій Васильківський – померла молодою від туберкульозу.

Дмитро Іванович працював вчителем малювання у Харківській гімназії. У той період цей предмет був непопулярним і нецікавим. Один з викладачів писав: «Класи малювання стояли поза межами розподілу лекцій. Оцінки з малювання не бралися до уваги, і сам предмет вважався приватним, непотрібним,  зайвим».

Молодий викладач (йому на той час виповнилось усього 25 років) вирішив змінити ставлення до свого предмета. Зрештою, доклавши чимало зусиль, він зумів зацікавити учнів і довів, що малювання – це не тільки розваги, а й необхідний урок.

Скромний учитель малювання і креслення, він працював у трьох харківських гімназіях і реальному училищі, мав прогресивну педагогічну систему і дар відкривати та бережно ростити таланти. Згодом він став одним із найавторитетніших харківських педагогів, які мали достатню широку приватну практику для тих із своїх обдарованих учнів, які намагалися поглибити свої знання і майстерність. Безперчий – перший учитель Сергія Васильківського, Генріха Семирадського, Михайла Ткаченка, Петра Левченка, Порфирія Мартиновича та Володимира Беклемішева, імена яких вписано в історію українського образотворчого мистецтва. До його багатого досвіду і педагогічного таланту зверталася Марія  Раєвська-Іванова, запрошуючи свого часу Дмитра Івановича до створення статуту заснованої нею Харківської міської школи малювання.

Коли художникові виповнилося 50 років, на ювілей  до нього з Італії приїхав учень – художник Генріх Семирадський, який вклонився в ноги своєму першому вчителю. На той час він уже був відомим в Європі митцем. Але художник зберігав вдячність і шанобливість учня до вчителя. Зокрема, він писав у листі до вчителя: «Навряд чи хто-небудь більше мене Вам зобов’язаний. Ваші поради і заохочення, Ваша освічена любов до мистецтва розвинули і зміцнили в мені пристрасть до живопису».

Творче надбання

Хоча школі Дмитро Безперчий віддавав чимало свого часу, на канікулах він  вирушав у невеличкі подорожі Україною. Але й тоді не відпочивав – у цей період художник захопився релігійним живописом. У своїх відпустках він оздоблював храми в селах Слобідської України. А у вільний від викладання час писав картини – спочатку олійними фарбами, а згодом перейшов на акварель. Саме українські краєвиди надихали й дарували художнику теми та сюжети для картин.

Д. Безперчий «Бандурист». Джерело: uahistory.com.

Помер Дмитро Безперчий 17 вересня 1913 року. Похований у Харкові на Іоанно-Усікновенському кладовищі поруч з дружиною, яка померла ще 1895-го.

Усю мистецьку спадщину Дмитра Івановича передали до Харківського музею образотворчого мистецтва. Під час німецької окупації в музеї сталася пожежа, й велика кількість акварелей художника згоріла в полум’ї. Наразі весь його творчий доробок, що зберігся, – картина «Сватання на Гончарівці», «Автопортрет», «Бандурист», «Ікона з трьома святими», «З поля», а також невелика кількість акварелей і малюнків, які зберігаються в Харківському художньому музеї, в музеї українського образотворчого мистецтва в Києві та в Сумському художньому музеї.

Читайте також: Які відомі ліки винайшли у Харкові 50 років тому