Як харків’яни допомогли режисерові Александрову кінофільм «Цирк» зняти

Політ на Місяць

Скажемо відразу – насправді летіла під купол не сама Орлова, а її дублерка, про що Любов Орлова довго шкодувала – їй хотілося зробити це самій, але трюк був доволі небезпечним: дальність польоту «живого снаряда» досягала 14 метрів. Пізніше актриса згадувала: «Почалися мої тренування, і я вже була готова до «польоту», але, побоюючись за моє здоров’я, проти були конструктори, дирекція та й сам Григорій Васильович – режисер і мій чоловік». Ризикувати народним надбанням – першою блондинкою Радянського Союзу – не стали, цілком вистачило того, що Любов Орлова після танців на жерлі гармати отримала опіки третього ступеня (в ньому для більшого ефекту був встановлений прожектор, а актриса танцювала на склі, яке сильно розпеклося).

Дублеркою Орлової в цій сцені була харківська спортсменка Віра Буслаєва. Для неї це був не перший політ – саме вона дивувала поважну публіку в московському парку «Сокольники» з атракціоном «З гармати на Місяць». Щовечора естрада парку була переповнена глядачами. У визначений час запалювалися різнокольорові вогні, звучав вступний марш духового оркестру, потім прожектори ловили струнку фігуру Віри Буслаєвої. Під дріб барабанів вона опускалася в жерло гармати. У тиші гримів бутафорський постріл піротехнічного патрона, змонтованого на верхньому зрізі стовбура гармати. В ту саму мить Віра злітала вгору... А асистували їй троє творців «місячної гармати» – студенти-вечірники Харківського інституту інженерів залізничного транспорту.

Після завершення одного з таких видовищ до виконавців підійшов режисер кіностудії «Мосфільму» Григорій Александров і сказав, що хотів би з ними поговорити. І запропонував узяти участь у зйомках фільму з урахуванням того, що знімати це все потрібно не на відкритому просторі, а в приміщенні цирку.

Незабаром величезна, пофарбована «під старовину» гармата переїхала в Цирк на Цвєтному бульварі і стала «зіркою» реквізиту.

До і після

Експлуатувати ідею польоту на Місяць у цирку почали ще наприкінці ХІХ століття. У 20-ті роки ХХ століття італієць Цаккіні демонстрував атракціон «Людина-снаряд», виготовивши гармату, рушійною силою якої стало повітря, стиснене під дією поршня. Він злітав на восьмиметрову висоту. На початку 30-х років у нашу країну з гастролями приїхав Лейнер – він з успіхом демонстрував подібний трюк не тільки в столиці, але і в провінції, зокрема і в Харкові. Майбутній залізничник і технічний керівник автобази Семен Речицький, побачивши його виступ, загорівся зробити свій, вітчизняний, атракціон, «переплюнувши» закордонних гастролерів. Однодумці знайшлися швидко – майстер автобусного парку Олексій Сірятинський і шофер Петро Гамза, обидва – студенти-вечірники того ж вишу.

Кілька місяців трійка студентів провела за розрахунками і кресленнями; виготовити гармату взялися робітники й інженери Харківського авіаремонтного заводу. Незабаром гармата довжиною 6,5 метра і з діаметром створу 1,2 метра була готова.

26 червня 1933 року в Харкові на стадіоні «Динамо» було велике спортивне свято. Воно було в самому розпалі, і тут на поле стадіону в’їхала вантажна машина, накрита брезентовим чохлом. Коли чохол був знятий, учасники свята побачили на машині гармату. Було оголошено про те, що зараз буде показано перший вітчизняний атракціон «З гармати на Місяць». На початку вистрілили з гармати «Іваном» – так називають авіатори і парашутисти манекен, близький за своєю масою до людини. Він опустився точно в ціль. Потім настала черга Семена Речицького. Він зник у жерлі гармати, стовбур якої почав підніматися вгору і завмер під кутом 50 градусів. Сірятинський запустив двигун, що розганяв маховик, за допомогою якого починав рухатися патрон, що викидав людину. Описавши траєкторію в 14 метрів на висоті 10,5 метра, Речицький благополучно опустився на сітку під оплески захоплених глядачів і учасників спортивного свята.

Після закінчення свята до хлопців підійшов директор харківського цирку Федір Яшин, який порадив додати до номера артистизму. І творці гармати на роль «людини-снаряда» знайшли харківську спортсменку Віру Буслаєву. Почалися напружені тренування, а потім – успішні гастролі, під час яких харків’ян і побачив Александров.

Про те, чому харків’яни «залишилися за кадром», сьогодні можна тільки гадати. Відомо, що вони гастролювали з ним ще якийсь час, а потім один з акробатів загинув під час трюку. Було розпочато слідство, у всьому звинуватили конструктора Семена Речицького, а він, щоб довести безпечність гармати, сам «вистрілився» з неї і благополучно приземлився. Було доведено, що артист загинув з власної вини, але атракціон заборонили, а гармату знищили. Незабаром почалася війна, і Семен Речицький, ставши артилеристом, пішов на фронт і загинув.

А фільм «Цирк», отримавши в 1937 році Гран-прі на Міжнародній виставці в Парижі, до цього часу не сходить з екранів телевізорів – не зважаючи на всю його примітивну агітаційність.

Читайте також: Як донька балаклійського селянина підкорила столичну оперну сцену