Із сиропом – по три копійки: автомати газводи «народилися» в Харкові

Це зараз спекотного літнього дня втамувати спрагу можна в будь-якому місці, достатньо кинути в сумку або рюкзак легку пластикову пляшку з водою з найближчого магазину. Вміст цієї пляшки можна вибрати на будь-який смак і гаманець: з газом, без газу, з будь-якими сиропами, з найвигадливіших джерел, розташованих іноді за багато сотень кілометрів від вас.

Читайте також: Смачний Харків: мандруємо по «злачних місцях» та «точках збору» минулих часів

А тепер уявімо (або згадаємо) наше відносно недавнє минуле, коли легкої пластикової пляшки з герметичною кришкою не було в природі. Зовсім. Були скляні (наприклад, півлітрові) – важкі та без кришки; можна було купити окремо пластмасову пробку, але скільки жіночих нігтів було зламано в надії дістатися до жаданої води, поки діти смикають за спідницю: «Мамо, пииити...». А носити її – спочатку з водою, потім без води – важко і незручно, але в господарстві знадобиться, аж ні – так здати можна за цілих два рублі (або 20 післяреформених копійок).

Фото зі сторінки FACEBOOK Харьков. История. Факты

І були ангели – жінки в білих фартухах і з візками на колесах – сатураторами. Вони продавали газовану воду на розлив, додаючи в склянку сироп і відраховуючи здачу, якої, як завжди, не було. А тепер уявіть чергу, яка вишукувалася до цього ангела! І ваші діти щодуху бігли туди – бо ніякий домашній компотик з домашньої ж пляшки не замінить її – чудово шиплячу, яка чарівно «пробивала» в ніс бульбашками, дуже смачну газовану воду. І ви покірно брели в цю чергу і стояли, стояли, стояли...

Сатуратор біля Успенського собору в Харкові. Фото зі сторінки FACEBOOK Харьков. История. Факты

Усе змінилося в 1958 році. На вулицях Харкова з’явилися вони – красені-автомати АТ-26 у червоній уніформі, готові і вдень, і вночі розливати чарівний напій по склянках – аби тільки їх заправили вчасно.

До речі, до грошової реформи 1961 року автомати брали монети 15-копійчаного достоїнства, а ціна порції газованої варіювалася від 30 до 75 копійок – залежно від вартості сиропу; тільки для втамування спраги доводилося мати із собою 2-5 монет. Таким чином, для споживача технічне нововведення стало необхідністю тягати із собою жменю дрібних грошей.  

Слідом за Харковом, а подекуди одночасно з ним автомати газводи оселилися на вулицях Одеси, Києва, Москви. У 1965 році вони потрапили в кадр «Операции  «Ы» як явище нове і прогресивне. А щоб всі знали, звідки це диво взялося, режисер не поскупився – поставив великий план того самого віконечка з написом зверху великими літерами: «Харків».

Фото: rg.ru

Але втамовуючи спрагу, городяни не підозрювали, що своїм щастям вони зобов’язані одеському студенту, який приїхав до Харкова на переддипломну практику.

Глибини історії

Історія автоматизованого продажу води має коріння глибші, ніж ви собі можете уявити. Ще в III столітті до нашої ери в Стародавньому Єгипті віруючі, щоб отримати святу воду, опускали в храмі монетки в спеціально зроблений проріз. У кінці ХІХ століття американці запатентували перші монетоприйомні механізми; щоправда, торгували поки тільки тим товаром, який можна розфасувати – жувальною гумкою, сигаретами, а з 30-х років минулого століття – і прохолодними напоями.

Що стосується газованої води, то про її користь писав ще Гіппократ, а в ХІХ столітті в неї додали сироп і намагалися таким чином лікувати головний біль, та, як не дивно, неприємні відчуття в шлунку. Під час Першої світової війни, коли цукор був у дефіциті, в раціон солдатів там, де це було можливо, включали газовану воду. А в 20-30-ті роки газована вода стала улюбленим літнім напоєм і в нас – поряд з традиційним квасом.

У вересні 1957 року в Харків на переддипломну практику приїхав студент Одеського технологічного інституту харчової і холодильної промисловості Гарі Гамуля. Практику він повинен був проходити на заводі «Механоліт» – старовинному підприємстві, заснованому як чавуноливарна майстерня, а в 50-ті роки спеціалізованому на виробництві холодильних машин. У підприємства було своє КБ – і туди надійшло замовлення на розробку автоматів, які могли б продавати напої на розлив. Гарі Гамуля ввійшов до складу групи, яка повинна була вирішити це питання. Його завданням саме і була розробка системи охолодження води і насичення її вуглекислим газом.

Уже в травні наступного 1958 року перші автомати з газованою водою були встановлені в магазині «Соки-води» на Сумській, 6.

Читайте також: «Чудесниця», «Сюрприз», «Чародійка»: які побутові товари виробляли харківські підприємства

Нерозв’язне питання

Ах, цей прохолодний зал магазину з високими прилавками з одного боку і рядом автоматів – з іншого! Пірнаєш з розпеченої Сумської – і от воно, одне з улюблених місць харківської дітвори. Тут можна було випити яблучного соку за 10 копійок або елітного мангового за 30, молочного коктейлю за 19 копійок (молочні «вуса» від склянки входили у вартість і неабияк веселили оточуючих), але головне – газовану воду!

Фото зі сторінки vovkakh.livejournal.com

Саме тут продавалася не просто газована вода, а ГАЗОВАНА – з подвійним сиропом, по 5 копійок, і головним було – випросити у мами заповітний п’ятачок, а краще – два, і вирішувати нерозв’язне питання: який сироп вибрати? Апельсиновий? Дюшес? Мандариновий? Лимонад? Крем-соду? Виповзали звідти, мружачись на світ божий, з руками, ще вологими після миття склянки, і животом, в якому приємно колихалось і булькало. Не зайти в «Соки-води» сім’ї, яка вибралась у центр на прогулянку, було неможливо.

По місту стояли звичайні автомати: із сиропом за три копійки і без – за одну копійку.

Споживання та обслуговування. Фото: rg.ru

Були місця, де вода була тільки без сиропу, проте – безкоштовно, на заводах, у великих НДІ і навіть у Харківському університеті. Авторка цих рядків особисто бігала на 7-й поверх центрального корпусу до такого автомата: в розпал літньої сесії це було дуже актуально.

А потім з’явився СНІД, і всі почали боятися склянок – мовляв, якісно помити їх неможливо... А потім змінилися гроші, і потрібно було переналагоджувати монетоприйомники, а на це не було грошей… А потім з’явилися жіночки, які сиділи біля цих автоматів, видавали паперові стаканчики і брали за воду гроші… А потім прийшли вони – пластикові пляшки, і кожен став носити свою воду із собою.

Життя не стоїть на місці: давно вже немає на Сумській, 6 магазину «Соки-води», та й автомат газводи – це для покоління 2000-х таке саме ретро, як для тих, кому 50, – гасова лампа. Але, побачивши десь випадково автомат газводи, ми кидаємося до нього, як до рідного, адже він – свідок нашого дитинства.