Значки, марки, листівки: що і як збирали діти

Дівчаче
Що б там не казали про гендерну рівність, але вподобання хлопчаків і дівчаток щодо збирання здебільшого відрізнялися, і доволі істотно. Ні, були й інтереси, так би мовити, «уні секс», але найчастіше відразу було зрозуміло, якої статі колекціонер. От, приміром, іграшки. Дівчатка часто захоплювалися колекціонуванням гумових кишенькових звіряток. А ще вони збирали ляльок – різних, починаючи від пупсів і аж до великих ляльок. Щодо останніх, то дуже цінувалися німецькі ляльки, одягнені вишукано й вигадливо. Хоча часто до збирання ляльок додавалося й шиття одягу для них, і таким чином утворювалася така собі «супутня» колекція.
В основному дівочим було збирання листівок – і одиничних екземплярів, і наборів. Були ще стереоскопічні (голографічні) листівки. Зображення на них або створювало враження об’ємного, або змінювалося залежно від кута зору. Спочатку такі листівки привозили з-за кордону, їхні щасливі власники хвалилися, що із самої Японії. Згодом такі листівки з’явилися і в продажу на вітчизняних прилавках.
За тематикою листівки могли бути дуже різними – квіти, тварини, ляльки й багато чого іншого. Найчастіше збирали краєвиди міст. Але була ще одна категорія, яка займала окрему самостійну нішу – листівки з фотографіями кінозірок і кадрами з фільмів. Мабуть, тому, що вони поєднували два захоплення: кіно і колекціювання.

Хлопчаче
Що стосується хлопчиків, то багато хто збирав колекцію моделей машинок вітчизняного автопрому з дверцятами, капотами і багажниками. Ще серед схожих вподобань були моделі всілякої техніки – літаків, кораблів тощо. Такі моделі можна було зібрати з готових конструкторів, а можна було «з нуля» виробити самому: у журналах і книжках надавали креслення запчастин і схеми моделей, якими послуговувалися хлопці.
А от інший об’єкт збирання – пачки з-під цигарок – вимагав певної винахідливості. Адже де їх брати школяру, тим більше імпортні, які або зовсім не продавали у країні, або «діставали» як дефіцит за шалені (3-5 крб за пачку) гроші. Тож і вишукували хлопці можливості придбання омріяних пачок: знайомі дорослі, зекономлені й накопичені за можливості гроші, обмін з такими самими колекціонерами були джерелом поповнення колекції.
Частіше, ніж дівчата, хлопці збирали і бляшанки. Напої могли бути найрізноманітніші – від пепсі-коли до пива. Але цінувався і запах, що в такій ємності зберігався доволі довго. Чимось подібне до цього збирання кришечок – і пластикових, і металевих – з різних пляшок. Головне, щоб вони були кольорові, а ще краще – з малюнком.

Спільне
Звичайно, було й таке, що збирали всі, незалежно від статі. І дівчата, і хлопці збирали календарики – вони схожі на листівки, але не мають такого «шлейфа» сентиментальності, більш прикладні. Або, приміром, значки, колекції яких зустрічалися найчастіше. Вимпели, шарфи, галстуки або рушники, суцільно вкриті металевими значками, можна було побачити чи не в кожній другій сім’ї з дітьми. Тематика теж могла бути найрізноманітнішою – від гербів міст до порід собак.
Багато спільного зі збиранням значків мало і колекціонування марок, принаймні на рівні дитячого хобі. Так, це було дещо інтелектуальніше захоплення, і грошей воно потребувало трохи більше. Але за тематикою колекції марок були такі само різноманітні, та й купували їх в кіосках «Союздруку» (як і значки) або на пошті (це вже відмінність).

Фантики-обгортки й інші картинки
Якщо казати про те, що збирали діти, неможливо оминути й цукеркові фантики та обгортки всіляких шоколадок. Їх збирали і дівчата, і хлопчики, адже солоденьке полюбляють усі діти. Можна вважати, що цей вид збирання дав початок іншому, молодшому, – збирання обгорток від жувальних гумок. Збирали як самі обгортки, так і вкладиші-наклейки – вони, як це буває і зараз, часто складали серії з пронумерованими картинками.
Щодо наклейок, був ще один об’єкт колекціонування – зсувні картинки (їх називали «переводки»). Інколи їх навіть використовували за призначенням – наклеювали на якусь поверхню, і це могла бути чи окрема картинка (квіточка, тварина, портрет кіноактора тощо), чи тематична серія (овочі, дівчинка працює на кухні та ін.). Але як предмет колекціонування вони були теж доволі поширені.

Звідкіля воно бралося
Як уже було сказано, перший спосіб придбання омріяного предмета для колекції – купівля. Далі йшов обмін, коли «колега» по збиранню пропонував взамін одного предмета інший. Ще був такий шлях, як культурний обмін з однолітками з-за кордону. Через спеціальні клуби інтернаціональної дружби діти обмінювалися адресами для листування з іноземцями. І якщо щастило, ті могли щось прислати для колекції. Звичайно, подарунки від дорослих теж могли допомогти збирачу, але потрібно було, щоб цей самий дорослий сам мав омріяний предмет колекції.
Щодо всіляких фантиків та іншого плаского паперового дріб’язку, то крім обміну був ще шлях отримати через гру у фантики. Правила в неї були приблизно такими. Два або більше гравці вибирали зі своєї колекції фантики рівної цінності (існував навіть свій курс обміну). Потім за допомогою комбінації «камінь, ножиці, папір» визначалася черговість ходу. Гравець, який отримав право першого ходу, бив долонею по поверхні, на якій лежали складені стопкою фантики. Якщо в результаті цього удару фантики перекинулися зображенням вниз, то гравець міг забрати їх собі як виграш. Якщо жоден фантик не перевертається, то право ходу переходило до наступного гравця. І так – поки не закінчаться всі «лоти».
Звичайно, згадати все на одній сторінці неможливо. Та й у кожного були свої вподобання. Але хоча б про найпоширеніші хобі, сподіваємося, було сказано кілька добрих слів.


У тему
Оригінальні колекції: правдиві байки

Дорослі, як і діти, теж схильні до збирання. І, звичайно, монети, марки, значки й що там ще збирали діти – усе це цікавило і їхніх батьків. Але доросла людина має більше можливостей, причому з різних точок зору. Тож і предметом збирання могли бути дуже різні речі, і не зовсім тривіальні теж. Про деякі з них – далі.
Юрій, художник-прикладник. Предметом збирання обрав усілякі таблички. Це зараз функціональні «серйозні» таблички на кшталт «Стороннім вхід заборонено» можна просто заказати в майстерні, а «приколістичні» – купити. А от років тридцять тому поповнення такої колекції часто-густо було пов’язано зі, скажімо так, не зовсім законними діями.
Вєра, бібліограф. Як справжній філолог, збирала книжки. Але не просто книжки, а книжки-крихітки. Розмір таких видань, за міжнародними стандартами, по більшій стороні не перевищує 76 мм. Звичайно, це була «доросла» колекція, адже, по-перше, такі книги коштували недешево, і дитина просто не мала таких грошей. А по-друге, книги-крихітки продавали аж ніяк не в кожному магазині, тому за ними доводилося кудись їздити або заказувати знайомим.
Зоя, багатодітна мати. Збирати штамповані на тканині аплікації, якими оздоблювали найчастіше дитячі речі, почала випадково. Якось у магазині натрапила на таку картинку-напівфабрикат. Купила про всяк випадок – чи то для пошитої власноруч обновки використати, чи то як латку прилаштувати. А потім виявилося, що таких аплікацій випускають багато, і різної тематики. Тож і почала збирати.

Фото автора
Олена, вчителька. Збирала платівки (звичайно, на ті часи – вініл). Тематика колекції – класична музика, з акцентом на романсах і опері. А ще – мюзікли. Так, тоді це називалось якось по-іншому, але коли береш у руки «Алі-Бабу і сорок розбійників» – платівку, випущену за 30 років до новорічної телеверсії, або «Алісу у країні чудес» з піснями Висоцького, на думку спадає саме це слово.

Ольга Громова, кореспондент