Знищена краса. Дробицький Яр у Харківській області

Вермахт окупував Харків 24 жовтня 1941 року.  Радянська влада і офіційна пропаганда до останнього дня запевняли, що місто не здадуть, а всякі сумніви в цьому — це дії «панікерів» і «диверсантів-провокаторів». Такі «запевнення» лише дезорієнтували людей. Для єврейського і циганського населення, яке не встигло евакуюватися і фактично було «здане» на поталу нацистам, це обернулося катастрофою.

Зі спогадів бабусі – організованої евакуації приречених на знищення не було, як такої. Дідуся, інженера-електрика, із заводом вивезли до Кемерова у вересні. Бабусю, бухгалтера ФЗУ, разом із 7-річним сином, двома виховательками та сорока фабзайцями вкинули в "столипін" і вивезли, коли передові дозори 55-го корпусу вермахту вже вийшли до Покотилівки.

Вже п’ятого грудня в окупованому Харкові розпочався перепис населення. Євреїв вносили до окремих списків. 14 грудня військовий комендант Харкова видав наказ про переселення усіх «жидів», включно з грудними дітьми, до покинутих бараків часів будівництва ХТЗ. Іх гнали пішки уздовж Московського проспекту. Того, хто не виконає наказу, чекав розстріл.

Майже одразу почалися розстріли — приречених партіями у 250—300 чоловік гнали до Травницької долини.

На початку 1942 року єврейське гетто Харкова припинило своє існування. Щонайменше 15 тисяч євреїв знищили нацисти у Дробицькому Яру. Це друга, і тепер уже сумно відома назва Травницької долини.

Після Другої світової, коли була в розпалі «справа кремлівських лікарів» та «космополитів», і про євреїв згадувати стало недоречно, трагедія Дробицького Яру почала стиратися з пам’яті. Надто багато було тих, хто не дуже хотів про неї знати. Проте майже потайки протягом 60—80-х років чимало громадських організацій проводили дослідницьку роботу.

У 1988 році при Харківському відділенні Українського фонду культури Євген Лисенко і Віктор Бойко заснували програму «Дробицький Яр», збирали листи від родичів загиблих і створювали картотеку Голокосту. А в 1991 році оргкомітет прийняв рішення «Про увічнення пам’яті жертв фашизму, похованих у Дробицькому Яру» й оголосив відкритий конкурс проектів меморіального комплексу. Перемогли співавтори О. Лейбфрейд і В. Савенков.

Меморіал будували довго, через нестачу коштів роботи часто припинялися. Проте від початку цю ініціативу підтримала Всесоюзна рада єврейських громад, потім до будівництва долучилися різні організації: концерни «АВЕК» й «УПЕК», завод ім. Малишева й авіазавод, «Турбоатом», «Хартрон», підприємці, міжнародна організація «Джойнт», банки міста, що передавали кошти до благодійного фонду «Дробицький Яр». Керував будівництвом С. Іщенко, визнаний урядом Ізраїлю «Праведником миру».

Вартість будівництва склала близько 3 млн грн. Це Знак Менора, під’їзна автострада, пам’ятник-монумент та інші об’єкти. Меморіальний комплекс «Дробицький Яр» нині займає визначне місце в низці всесвітньо відомих пам’ятників трагедіям історії, таким як Хатинь, Варшавське гетто і Бабин Яр.

У лютому 2022 року під приводом винищення нацистів та бандерівців на нашу землю прийшли "асвабадітєлі". Але ось що дивно – "нацисти та бандерівці" побудували Меморіап загиблим у Дробицькому Яру і більш ніж тридцять років  його ретельно доглядали, а російські загарбники знищують пам'ять про загиблих та вбивають мирних людей.

1 березня росія завдала ракетного удару по київській телевежі, уразивши також територію меморіального комплексу “Бабин Яр”. Тоді загинули п’ятеро мирних киян та ще п’ятеро отримали поранення.

А 26 березня Офіційний канал Об'єднаної єврейської громади України повідомив: "26.03.2022 року на виїзді з м. Харкова (у бік м. Чугуїв) унаслідок артилерійського обстрілу ЗС РФ було пошкоджено монумент у вигляді Менори меморіального комплексу "Дробицький Яр".

З використанням матеріалів:

Геннадій Карпюк. Трагедія, про яку дехто не дуже хотів знати.

"Дзеркало Тижня". № 49 (628) 3 - 29 грудня 2006 року

Новинарня

Офіційний канал Об'єднаної єврейської громади України