Коли при складанні заповіту потрібен свідок
Хто може бути свідком та коли саме він потрібен, розповідає наш юридичний консультант.
Як пояснив начальник Лозівського бюро безоплатної правової допомоги Михайло Демченко, заповіт є одностороннім правочином – дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його склала, – заповідача. За життя заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт або змінити його. Зміна заповіту відбувається шляхом складання нового заповіту. «Свідки ж потрібні тоді, коли з якихось причин (стан здоров’я, фізичні вади, неписьменність) заповідач не може особисто прочитати заповіт. Ось тоді його текст оголошується йому свідками», – говорить юрист.
Хто (не) може бути свідком
«Свідками не можуть бути нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Такі особи також не можуть виступати у ролі рукоприкладника, тобто підписати заповіт за заповідача, – пояснює Михайло Демченко. – Ними можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Недосягнення повністю дієздатною особою повноліття не є умовою для позбавлення її права брати участь у посвідченні заповіту як свідок». Він додав також, що, якщо заповіт посвідчується за участю свідків, кількість останніх має становити не менше двох осіб, а на практиці кількість свідків не перевищує п’яти – семи осіб.
Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка.
Правила процесу
Саме при свідках відбуваються дії щодо посвідчення заповіту; кожен з них має зачитати заповіт уголос та поставити під ним свій підпис. Після посвідчення правочину свідки набудуть правового статусу офіційних і у разі виникнення сумніву в достовірності посвідченого правочину мають висловити свої враження, які у них склалися під час його посвідчення, якщо суд вважатиме за доцільне їх допитати. Тоді свідки можуть показати, що при посвідченні заповіту або договору довічного утримання чи спадкового договору відчужувач не перебував під примусом, особисто поставив свій підпис на документі, а документ посвідчувався у стані осудності відчужувача. Це, як правило, має позбавити сумнівів зацікавлених осіб, а тому остання воля відчужувача чи заповідача не буде викривлена після його смерті.
Юрист наголосив, що дані про свідків обов’язково мають заноситися до документів, які посвідчуються нотаріусом: вони служитимуть додатковим доказом законності дій нотаріуса. Свідки мають ознайомитися зі змістом заповіту, прочитати його вголос і підписатися під ним, щоб у майбутньому свідчити про зміст заповіту, яким вони його запам’ятали. Однак при посвідченні інших нотаріальних актів – спадкового договору та договору довічного утримання – вважається можливим не знайомити свідків з їх змістом, а на зворотному боці вони ставитимуть свій підпис лише щодо тієї обставини, що вони бачили стан відчужувача і підтверджують його вільну згоду на посвідчення. «Свідки поставлять свої підписи на правочині, не знайомлячись з його змістом, що відповідає принципу таємниці вчинення нотаріальних дій, і зможуть виступити свідками у суді лише щодо певних обставин, під якими вони й підписуватимуться», – говорить Михайло Демченко.
Читайте також: Чи повинні повнолітні діти утримувати своїх батьків
