Дитячі конфлікти: як поводитися батькам

Пісочниця – важливий стратегічний об’єкт

Хто найчастіше гуляє з дитиною на дитячому майданчику? Мами та бабусі. І часто-густо вони не приділяють належної уваги цьому першому соціальному інституту своєї дитини. Дитсадок – так, школа – так. А що таке майданчик, пісочниця, то ж несерйозно – нехай собі дитя гребеться там, а в цей час можна журнал чи книжку почитати або ж з подружкою по телефону потеревенити.

Тим часом його роль дуже важлива. Саме там малюк соціалізується й набуває перших навичок комунікації, поведінки в колективі, вчиться взаємодії з іншими дітьми, спільній грі, вмінню просити й ділитися іграшками чи солодощами. Із цих навичок з часом і формується вміння дружити, заводити нові знайомства. Тут дитина вчиться й «розрулювати» свої перші сутички, адже образи в пісочниці – доволі частий випадок.

І це не можна пускати на самоплив, дорослі завжди мають бути «на підхваті», скеровуючи дії малюка в правильне русло. Від їхньої реакції та поведінки багато чого залежить. При цьому слід дотримуватися деяких «правил безпеки»: бути дуже обережними у висловлюваннях щодо інших, керуватися більше розумом, а не емоціями, як би вони не захльостували. Пам’ятати, що діти, як губка, вбирають усе, що ми їм транслюємо, позитив то чи негатив, і через багато років щось може повернутися бумерангом.

Спокій, тільки спокій...

Малюк добре зчитує настрій і поведінку мами, тому на дитмайданчику вона має бути спокійною та терплячою. Адже інші діти – теж маленькі й недосвідчені, і навіть якщо не подобається поведінка самої дитини або її батьків, не слід транслювати це на особистість самої дитини. Неприпустимо доводити малюкові, який він поганий, слід просто пояснювати.

Приміром, одна ексцентрична матуся на запитання, що б вона зробила, якби її доньку інша дитина обсипала піском, запально відповіла, що сама потовкла б кривдника обличчям у пісок. Навіть слухати таке незручно, не те що коментувати. Річ у тому, що діти 3–5 років, хоча й здаються цілком самостійними, регулювати свою поведінку повністю не можуть.

Як же вчинити правильно в такому разі? Слід присісти перед такою дитиною, щоб очі дорослого були на рівні її очей, і серйозно та спокійно пояснити, що відчуваєте ви та ваш малюк стосовно того, що відбулося. Приміром: «Мені не подобається, що ти посипаєш піском мою доньку. Ти можеш і далі це робити, але тоді, швидше за все, вона теж буде сипати на тебе піском». Підкреслюємо ще раз – усе дуже спокійно і коректно. Маленький кривдник отримує зворотний зв’язок у відповідь на свої дії, розуміє, що йому теж можуть відповісти не дуже приємно. Зазвичай звідки не візьмись виникають (іноді налітають, мов шуліки) супровідники цієї дитини, яких ніби й не спостерігалося поблизу, і починають нарешті приділяти їй увагу. Оскільки ви вели з їх чадом поважну, майже світську бесіду, до вас жодних претензій.

Не можна кричати ні на свою дитину, ні тим більше на чужих. Спірні питання слід вирішувати доброзичливо й тактовно. Помилкою буде також просто забрати дитину й піти з пісочниці. Це поганий вихід, адже в такому разі ви подаєте недолугий зразок того, що питання не розв’язується конструктивно, а просто ігнорується.

І ще одне правило: звертайтеся ввічливо до своєї дитини, не галасуйте, що вона забрудниться, не критикуйте, коли щось не виходить відразу. Пісочниця – чудове місце для проб, імпровізацій, і якщо в ході цього одяг і забрудниться, хіба це можна порівняти з першими досягненнями малюка?

Колективіст чи індивідуаліст

Минули часи, коли змалечку нам утовкмачували думку, висловлену у словах пісні: «Все вокруг колхозное, все вокруг мое...», тобто все належало нібито всім і нікому конкретно. А поширеним гаслом було «Не висовуйся!» – бути не таким, як усі, було не прийнято і навіть соромно. Останні молоді покоління вчаться бути більш індивідуальними. Зовнішньо це виражається хоча б у тому, що дітям дають рідкісні імена, тільки щоб вони вибивалися із загального ряду, відчували свою відмінність, особливість.

Зважаючи на це, мами, а надто бабусі, які виросли в умовах зрівнялівки, мають добре усвідомити: дитина має повне право не ділитися своїми іграшками. Інша річ – що можна довести їй вигоду від того, що вона поділиться, замість обізвати жаднюгою або примусити віддати машинку чи відерце. І тут треба докласти неабиякий сімейно-дипломатичний талант, щоб навчити малюка і відстоювати свої інтереси, і при цьому ділитися з іншими. Як же пояснити вигоди? Дуже просто: «Ти граєш зі своєю машинкою і тільки возиш на ній пісочок. А якщо ви гратиметеся разом із Сашком, у якого відерце й лопатка, ви можете побудувати разом гараж і вигадати ще багато ігор». До того ж, якщо дитина вже сама може висловлювати свою думку, треба вчити її озвучувати бажання або небажання ділитися.

Усвідомлювати й заявляти про те, що їй щось належить, – величезна потреба не лише дорослої людини, а й маленької. Тому важливо дозволяти бути власником чогось, нехай і іграшки, цим формуватиметься повага до чужих речей. Заборона, навпаки, пробуджуватиме нице відчуття жадібності. Коли малюк відчуває, що він захищений близькими у своєму бажанні гратися самому своїми іграшками, він упевнений у собі і в батьках, а це породжує великодушність і бажання поділитися.

Коли сталося так, що у вашої дитини вихопили з рук іграшку, попросить того, хто вихопив, повернути вашу річ. Сказати, що у вас свої правила, що коли вас попросять, ви ділитеся іграшками. Зазвичай діти охоче віддають те, що забрали, якщо їх ввічливо про це попросити. Якщо чужа дитина не реагує на прохання, а ваш малюк хоче повернути своє, треба залучити до вирішення ситуації дорослого, який гуляє з тією дитиною. І пам’ятайте, що саме в такі моменти ваш малюк на вашому прикладі вчиться виходити з конфліктних ситуацій.

Треба також вчити дитину просити в іншої вподобану іграшку і без образи сприймати відмову, якщо інший малюк не хоче ділитися або грати разом.

Не можна дозволяти дитині брати, не спитавши, чужі іграшки або відбирати їх. Але не можна при цьому підвищувати голос, якщо не послухається відразу. Слід пояснити, чому так робити погано, і сказати, що інакше доведеться піти додому. Якщо малюк усе ж таки взяв чужу іграшку й не хоче повертати, м’яко розімкніть його пальці й віддайте річ власникові. А увагу своєї дитини переключіть на щось інше – запропонуйте покататися на гойдалці або з’їхати з гірки. Якщо вашому малюкові дозволили пограти чужою іграшкою, після гри, повертаючи, слід обов’язково подякувати тій дитині. З часом син або донька засвоять, як правильно просити та ділитися, і навчаться бути вдячними.

Ще кілька «правил іграшок». Краще брати із собою не одну-дві іграшки, а побільше, щоб і самим було в що погратися, і поділитися не шкода. Задля уникнення непотрібних розбирань і щоб іграшки не загубилися серед інших, краще їх підписати. Не варто брати в загальну пісочницю улюблені іграшки малюка, щоб вони не загубилися або не зламалися.

Як ви зрозуміли, головне – спокій, упевненість і дружність дорослого у ставленні до своєї дитини, інших дітей і їх батьків.

5 важливих правил

1 Звернення дорослого до малюка (свого чи чужого) має бути дружнім, а тон – лагідним.

2 Важливо навчити дитину питати дозволу і дякувати, а не карати за небажану, з погляду батьків, поведінку.

3 Дорослі мають брати участь у «житті пісочниці», а не займатися своїми справами.

4 Слід обережно скеровувати поведінку малюка, допомагаючи знайти друзів, а не бачити в усіх суперників.

5 До трьох років не слід залишати дитину сам-на-сам з конфліктами в пісочниці, малюк ще не в змозі самостійно їх вирішити.

Тетяна МАТВІЄНКО

Матеріал з № 136 від 12.11.2016

Заголовок у газеті: Конфлікти в пісочниці: правила поведінки... для дорослих