Масляна: чому жінки гуляли увесь тиждень, а чоловіки мали тягати колодки
Це свято має декілька назв: Масляна, Масниця, Пущення або Сиропуст, Сирний тиждень, Сиропустний тиждень, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій – і триває тиждень. А навіщо нашім предкам (адже корені Масляної язичницькі) знадобилося аж сім днів, щоб відзначати ці проводи, і чому готували саме млинці?
Чому Бабський?
В Україні цей тиждень мав ще одну назву – Бабський, і протягом нього чоловікам належало слухатися жінок і терпіти їхні «збиткування». Загалом Масляна вважалася жіночим святом, чоловіки теж могли брати в ньому участь, але – за гроші чи горілку.
Заміжні жінки увесь цей тиждень святкували «колодку». У понеділок вони йшли до корчми. Одна з жінок клала на стіл невелике поліно. Інші по черзі вповивали його полотном і знову клали на стіл – отже, «колодка» народилася. Жінки сідали за стіл навколо неї, пили горілку й вітали одна одну із народженням. Якщо до них хотів пристати чоловік, на нього надягали «колодки» – невеликі, перев’язані довгою стрічкою дощечки. Зняти їх можна було, тільки виставивши жіноцтву могорич.
Жіночки розходилися, а «колодка» залишалася в шинку до наступного дня, і так гуляли до суботи. У вівторок «колодка» «хрестилась», тож жінки знову сходилися до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки. У середу – похрестини, день називали «зноби-баби», але обрядів, пов’язаних із ним, не збереглося. У четвер «колодка» «помирає», а жінки піднімали тости за те, «щоб телята водилися» і не пряли, «аби масло не згіркло». У п’ятницю «колодку» «хоронили», а в суботу «плакали» (звісно ж, ніхто не плакав, а знову-таки пили й гуляли).
Крім цього, в понеділок на масляну заміжні жінки ще ходили по домівках і прив’язували матерям, що не одружили синів чи не повіддавали заміж дівчат упродовж року, «колодку». Усе це супроводжували жарти, сміх і горілка. Зняти «колодку» можна було тільки за викуп: цукерки, млинці, гроші тощо. Із часом замість справжньої «колодки» почали використовувати символічну – стрічку або хустку.
Дівчатам цікаво дізнатися...
Але й незаміжні чекали свята, щоб дізнатися про свою жіночу долю. Так, у середу майбутні тещі визначали, чи добрий у них буде зять: жінка уважно придивлялася, як він їсть. Якщо чоловік вибирав млинці або вареники із солоною начинкою, це означало, що він упертий і з гонором. А якщо солодкими ласує, то буде до своєї жіночки ніжним і лагідним. Раділи тещі й тоді, коли хлопець багато їв – не ледачий, значить, працьовитий, за ним дочка буде, як за кам’яною стіною.
У неділю розпочинали ворожити й дівчата. На Слобожанщині після вечері на Ніжкові заговини (понеділок) збирали зі столу кістки. У неділю ввечері дівчата виходили на подвір’я й кидали цими кістками у ворота. Якщо долітала – дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж. Було також повір’я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.
З настанням темряви дівчина виходила на вулицю з млинцем і запитувала в першого-ліпшого чоловіка ім’я. У нареченого буде ім’я, як і в перехожого, і така сама врода. Але долю можна було скоригувати: якщо результат ворожіння дівчину влаштовував, вона віддавала млинець перехожому, якщо ж ні – швиденько з’їдала сама.
Сон цієї ночі теж вважався вищім. Якщо дівчині снилося, що вона їсть млинець, то це до успіхів у парубків. Якщо пече його, це до тривалого благополуччя в домі. А ще потай ставили на ніч під мамине ліжко сковорідку після випікання млинців і казали: «Суджений-ряджений, приходь до тещі на млинці». Кого уві сні мама пригостить, той і буде нареченим її донечки.
Млинці, налисники, вареники…
Люди споконвіку сприймали весну як початок нового життя і шанували сонце, що дає сили всьому живому. Саме тому, проводжаючи зиму, і випікали наші предків символ життєдайного світила – млинці, такі само круглі, гарячі й жовті, як сонце. Пращури вірили, що разом зі з’їденими млинцями вони отримують частинку його тепла й могутності.
Млинці розпочинали випікати з понеділка (різні – з начинкою і без), і робили це чоловіки. А ще готували все кругле: ватрушки, оладки тощо. Вважалося, що на Масляну, а особливо в середу-ласунку, потрібно з’їсти якомога більше млинців. Крім них, на багатому столі були страви із сиру, риби, грибів – тобто, усього, крім м’яса.
В Україні до них додалася й суто національна страва: на Масляну на столі неодмінно мали бути вареники із сиром, мащені сметаною. А ще – млинці на маслі або на смальці; млинці-налисники із сиром, запечені у сметані; вареники з картоплею чи капустою із засмаженою на маслі цибулею; локшина на молоці.
Простіть – і вам проститься
У перший день Масляної із соломи, старого одягу тощо робили опудало великий товстої баби, яке насаджували на палю і ставили посеред міста або села. А в останній день тижня це опудало спалювали або ховали. У багаття зазвичай кидали і старі речі, щоб усе погане залишилося в минулому, а попіл і остачу солому розкидували по полях – для доброго врожаю. Цей ритуал завершував масляний тиждень і символізував проводи Масниці.
На неділю припадають основні гуляння масляного тижня – знову ж таки, з випивкою, іноді навіть із надмірною кількістю страв, адже «кутю виганяли кийками, а Масляну – бутилками». А ще каталися на конях або возили на санчатах Масляну, за яку правила заміжня жінка.
У Сиропусну неділю годилося полоскати зуби від скоромної їжі (бо чорти вночі можуть витягти рештки сиру разом із зубами!). Влаштовували гостини із запрошенням родичів, кумів, сусідів. А потім ретельно випарювали весь посуд, щоб на ньому не залишилося нічого масного.
Надвечір ходили до родичів і сусідів на так зване прощення, і останній день Масляної отримав ще назву Прощена неділя. Усі просили одне в одного прощення, вклонялися в ноги, а у відповідь чули: «Бог простить». А ще побоювалися, що саме в перший понеділок Великого посту настане Страшний суд, тому прагнули залагодити гріховні вчинки, заподіяні протягом року. Відвідували й могилки, аби здобути прощення в померлих родичів. Православна церква вважає, що сенс Масляниці – примирення із ближніми, підготування до Великого посту. Вважається, що хто прощає іншого, той і сам має право на це. Цей час потрібно присвятити доброму спілкуванню з близькими людьми, рідними, друзями, благодійництву. У наші часи не цураються таких заходів і в деяких цілком офіційних закладах.
Скажімо, у бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна багато років практикували «Прощений тиждень» для читачів: боржники могли здати книги без застосування штрафних санкцій. Може, хтось захоче перейняти цей досвід, адже примирення благодатне для обох сторін?
Ольга Громова, матеріал з газети "Слобідський край" №29-30 від 07.03.2013
