Палац у Старому Мерчику: допожежна історія
Заповідником садибу в Старому Мерчику було оголошено ще в 1891 році указом Олександра ІІІ. Причина зрозуміла: на той момент це був один з небагатьох старовинних палацових комплексів, практично не піддавався перебудові, а пейзажний парк поруч з палацом — одним з найстаріших в імперії.
Легенди і бувальщина
Палац у Старому Мерчику було зведено в 1786–1788 роках дійсним статським радником Григорієм Шидловским, представником одного з найбільш знатних харківських дворянських родів. Звиклий жити на широку ногу, він на місці добротного, але відносно скромного будинку свого батька вирішує звести чудовий палац у стилі Луї XVI. Кому з архітекторів він замовив проект — досі невідомо. Років 200 тому харків’яни були впевнені, що над ним працював сам Бартоломео Растреллі. Знаменитий мистецтвознавець Георгій Лукомський, який побував у садибі 100 років тому, висловлював припущення, що авторство палацу належить харківському губернському архітектору Петру Ярославському. І, нарешті, відомий радянський мистецтвознавець Ілля Грабар вважав, що архітектором — автором палацу був видатний московський зодчий Баженов. Усі ці легенди і припущення лише підкреслюють той пієтет, з яким ставилися до палацу і сучасники, і пізніші дослідники. Їм усім було чим захоплюватися: величезний кам’яний будинок на високому цоколі, у два поверхи, овальний у плані, одним фасадом звернений у двір з чудовими клумбами і кам’яними флігелями, а іншим — до партеру зі сходами, що ведуть на берег ставка. У самій будівлі — кілька чудових віталень і красивий двоповерховий бальний зал, стіни яких прикрашені ліпленням. У флігелі навпроти будинку містилася прислуга і кухня, у двох бічних були кімнати для гостей і бібліотека.
Фото з excurskharkov.narod.ru
Особливою пам’яткою садиби Шидловських вважався сад. Він старший за будинок як мінімум на півстоліття і був закладений, як вважають деякі дослідники відомим українським просвітителем, поетом і архітектором Паліциним у першій половині XVIII століття. Сучасники Григорія Шидловського залишили такі спогади: «У саду кам’яний манеж, альтанка, резервуар і ротонда у вигляді круглого храму в два поверхи зі склепіннями; нагорі, бувало, грає музика, а внизу в прохолоді відпочивають відвідувачі». А «Харьковские губернские ведомости» за 1850 рік писали: «Ви зустрінете в різних місцях саду витонченої архітектури чудові альтанки, павільйони, ротонди, намети. З великого озера проведені в сад ставки чистої води, одухотворені стадом прекрасних лебедів. Про красу і витонченість будинку ми говорити не будемо...».
фото з excurskharkov.narod.ru
Піднесене і земне
Перші ознаки занепаду в садибі стали спостерігатися після того, як Шидловські її продали. Зовсім недовго нею володів герой Вітчизняної війни граф Орлов-Денисов. У другій половині XIX століття господарем садиби стає інженер-шляховик Євген Духівський. Прекрасно усвідомлюючи, що золотий вік російського дворянства давно минув, він поставив у маєтку все на капіталістичний лад: тут був кінний і спиртовий завод, молотарки, локомобілі й навіть трактор. Зате мила серцю колишніх власників витончена розкіш — статуї, вази та інші атрибути минулого життя – були відправлені в прямому сенсі слова на звалище. Однак і палац, і сад підтримувалися в хорошому стані, і майже нічого не було зіпсовано переробками. У 20-ті роки палац був переданий агрошколі. Очевидці згадували, що її учні знищили надгробні пам’ятники старовинного кладовища, яке залишилося ще з часів Шидловських, розорили склепи й могили. Коридорами гуртожитку, який був тут же, як сувеніри валялися черепи та історична зброя. А сама будівля була піддана серйозному переплануванню — її пристосували для потреб навчального закладу. У роки війни палац якимось дивом не постраждав. Агонія почалась у 1997 році, коли ветеринарний технікум, який зайняв цю будівлю після Великої Вітчизняної війни, переїхав.
Без господаря
Фото автора
Палац після переїзду технікуму залишився без господаря. Номінально його, як пам'ятку архітектури національного значення останньої чверті XVIII століття за номером 712, було передано обласному Управлінню містобудування та архітектури, але утримувати й реставрувати його жодне управління не в змозі.
Автор цих рядків бачила палац у 1998 році. Через вибите в підвалі вікно можна було легко проникнути в будівлю, що й робили всі охочі. Усередині гори мотлоху, що залишився ще від переїзду технікуму, і купи сміття, залишеного бомжами, які жили тут узимку. Вздовж стін акуратно стояли вийняті місцевим населенням віконні рами — мабуть, комусь у господарстві знадобилися. Подекуди були зняті двері, подекуди — пластами відстала штукатурка.
Фото автора
З кожним роком будівля старіла, обсипалося ліплення, вибивалися віконні рами, розбиралися на дошки підлоги, а стіни покривалися кіптявою від багать, які розводили у вітальнях і залах бомжі. Комусь у господарстві стала навіть у пригоді чавунна табличка «Пам’ятка архітектури. Охороняється законом» вагою у 22 кілограми.
Фото автора
Деякі заходи все ж таки було здійснено: у 2000 році на вікнах першого поверху встановили решітки, а на дверях — замки. Замки збереглися, а решітки виявилися десь у пункті здачі металобрухту, адже ніякої охорони тут не було передбачено. У 2001 році управління екології виділило 10 тисяч гривень на збереження території парку. У Старий Мерчик кілька разів приїжджали обласні та районні чиновники і представники православної церкви: була ідея передати садибу під монастир або будинок для дітей-сиріт. Однак усе залишалося без змін.
На кафедрі реставрації та реконструкції ХГТУРСА студенти як курсові та дипломні роботи розробляли проекти реставрації палацу і варіанти його використання: від санаторно-курортного до музейно-туристичного комплексу, але за попередніми розрахунками, зробленими у 2005 році, реставрація палацу могла зажадати близько 12 мільйонів доларів. Пристосування будівлі і створення інфраструктури вимагало ще більших витрат. Хто міг заплатити такі гроші?
Розрубити гордіїв вузол Старого Мерчика пробували ентузіасти: історики, археологи, архітектори і просто небайдужі до долі нашої історичної і культурної спадщини люди. У 2005 році на відкритті виставки «Похорон Старого Мерчика» народилася громадська ініціатива «Врятувати Старий Мерчик», було складено листи Президенту України і харківському губернатору. А влітку 2005 року в Старому Мерчику силами студентів-реставраторів було проведено роботи з консервації пам’ятника. Палац і господарські будівлі вдалося «відвоювати» у дерев і чагарників. Було закладено віконні прорізи, щоб через них не потрапляла волога всередину приміщення. Але потрапити всередину через підвал легко міг кожний охочий. Відтоді минуло 13 років. А потім сталася пожежа...
У Валківському районі палає архітектурна пам'ятка — садиба Шидловських
