Селище Бабаї: Від святого до нечистого. Історія назви
Тричі змінювало назву: виникнувши як Бабаї, згодом було перейменоване в Архангельське, але потім знову стало Бабаями. Хто такий бабай?
Кого в дитинстві тільки не лякали бабаєм, який нібито сидів у темряві під ліжком і вилазив ночами на пошуки неслухняних дітей? «Не будеш слухатися – бабай забере», – казали бабусі онукам, що пустували. Але це в жодному разі не означає, що бабаї усього світу селилися в дев’яти кілометрах від Харкова в селищі з однойменною назвою. І справа не в наголосі. У назви «Бабаї» є дуже цікава і зовсім непроста історія. Почнемо з очевидного. Слово «бабай» пішло, вочевидь, від тюркського «баба», що означає «шанований чоловік», «дідусь». Фраза: «йо хане, бабай» означає: «тобі кінець, діду». Відоме й інше тлумачення цього слова: нероба, лежень.
Читайте також: ЦІКАВІ НАЗВИ СЕЛИЩ ТА СІЛ ХАРКІВЩИНИ. ІСТОРІЯ
Крім того, «баба» у деяких азіатських народів називали едзенів, духів – господарів місця, житла, пов’язаних з культом предків. Чому Федора Климентьєва, який прийшов на ці землі в 1643 році серед інших «...дітей боярських чугуївських» нагородили прізвиськом «Бабай», сьогодні можна тільки здогадуватися. Можливо, він дійсно був лежнем, а може, мав звичку когось лякати – як би там не було, своїм прізвиськом він «нагородив» засноване поселення. І цілих сім років воно називалося Бабай (Бабаї), поки в 1650 році в селі не побудували Архангело-Михайлівський храм. На честь архангела перша церква, побудована в селі, як і зазвичай у ті часи, була дерев’яною. Відомостей про неї не збереглося ніяких, крім назви: храм було освячено на честь архістратига Михаїла, предводителя Небесного воїнства. Але саме тоді у жителів з’явилася думка дати своєму селу більш благозвучну назву – на честь храму, і Бабаї перетворилися на Архангельське. Досить тривалий час ці назви вживалися поруч: «...село Архангельське, Бабаї тож». Однак нова – «свята» – назва так і не прижилася. Уже у XVIII столітті вона відпала, і в документах зустрічаються тільки Бабаї. Положення не врятувало навіть спорудження тут у 1782 році першого в харківському повіті кам’яного храму. Причому його архітектором був один з найзнаменитіших зодчих дореволюційної Харківщини – Петро Ярославський. Учень знаменитого московського зодчого Василя Баженова, Ярославський надав Харкову вигляду й блиску великого губернського міста, а в губернії з’являються справжні архітектурні перлини, створені ним (досить згадати палац Шидловських в Старому Мерчику).
Дореволюційні дослідники писали, що кам’яна церква в Бабаях дуже красива, витончена, і нагадує лютеранську церкву св. Анни в Санкт-Петербурзі. Проте останню було побудовано за сім років після Архангело-Михайлівського храму в Бабаях, що наводить на роздуми. Зберігся захопливий опис внутрішніх приміщень храму, зроблених на початку ХХ століття дослідником дворянських садиб Георгієм Лукомським: «У церкві – чарівний, пофарбований у зелений з білий тони, іконостас ... Чудові стулки царських врат з гірляндами й гілками виноградної лози ... Взагалі, усе до найдрібніших деталей виконано в стилі Людовика XVI ...». На жаль, до наших днів цей храм не зберігся: у 30-ті роки ХХ століття губернську пам’ятку розібрали на цеглини і побудували з них школу. Зараз на місці церкви – будинок культури з парком.
Власники
Садиба в Бабаях належала спадкоємцям першого харківського губернатора Євдокима Олексійовича Щербиніна. Спадкоємців і різних бічних ліній у цій сім’ї було безліч: наприклад, Щербініни були у родинних стосунках з княгинею Катериною Дашковою, а одна з представниць цього роду – Олена – була матір’ю знаменитого Дениса Давидова. Щоб не заплутатися, згадаємо лише тих, хто мав відношення до Бабаїв.
Андрій Петрович Щербінін (1760–1820) – виховувався за кордоном, досяг по службі чину полковника, а в молодості успадкував значний спадок (близько 2000 душ), однак марнотратив його і заліз у борги. Його старший син Петро – харківський губернський прокурор, поміщик, у «велику історію» не потрапив. А от середній Олександр і молодший Михайло були особистостями відомими. Олександр Щербінін був учасником Бородінської битви, відзначився у битві при Малоярославці, Красному, Люцені, Кульмі, Лейпцигу та взятті Парижа. Війну він закінчив у чині капітана і отримав всі ордени, доступні обер-офіцеру, і золоту шпагу «за хоробрість». У серпні 1814-го Олександра Щербініна було зараховано до Гвардійського генерального штабу. Входив до таємного політичного співтовариства «Лицарство», що утворилося в Петербурзі ще в 1811 році, а згодом був у масонській ложі «Залізного хреста».
У 1816 році Олександр Щербінін у чині полковника залишив військову службу і декілька років провів у подорожах Європою. Наприкінці 20-х років його було обрано головою Харківської кримінальної палати, а в наступному десятилітті він займає високі посади в придворному відомстві. Кар’єру Олександра Щербініна, що вдало складалася при дворі, було перервано найнесподіванішим чином: Микола I незаслужено двічі покарав його, і вкрай самолюбний Щербінін подав прохання про звільнення від служби. До речі, саме Олександр Щербінін «засвітився» на сторінках роману Льва Толстого «Війна і мир»: «Коли з лівого флангу прискакав Щербінін з донесенням про заняття французами флеші і Семенівського, Кутузов, за звуками поля битви і по обличчю Щербініна вгадавши, що звістки були недобрі, встав, ніби розминаючи ноги, і, взявши під руку Щербініна, відвів його в сторону...».
Михайло Щербінін теж був учасником Вітчизняної війни 1812 року, учасником гуртка «Зелена лампа» і дружив з Олександром Пушкіним. Існує навіть версія, що саме Михайло Щербінін був одним із прототипів пушкінського Євгенія Онєгіна. Знаменитий альбом Михайла Щербініна, що дійшов до наших днів і в якому, крім двох віршів, написаних рукою самого поета («Веселий бенкет» і «Щербину»), уміщено цілу низку творів Пушкіна, був джерелом поширення волелюбних віршів поета серед харків’ян.
Маєток і його гості
Деякі дослідники стверджують, що у вересні 1829 року Пушкін, повертаючись із Закавказзя, гостював у Щербініна в Бабаях. Пушкін провів там усього день або два. Перед самим приїздом Пушкіна, 7 вересня, Єлизавета Павлівна народила сина Андрія. Отже, цілком імовірно, що Пушкін потрапив до Щербініних на хрестини. Але це лише припущення.
А от ще один гість – поет і мандрівний філософ Григорій Сковорода – бував у маєтку Щербініна безсумнівно. Щоправда, гостював він не у самих власників, а у місцевого священика Якова Правицького, який мешкав у флігелі. Саме тут Сковорода написав свої знамениті «Байки харківські».
На жаль, зараз від чудового маєтку збереглися жалюгідні залишки. Фасад знаменитого будинку приховано за високим кам’яним парканом. Частина будівлі нежитлова, і повільно, але впевнено руйнується. А колись про маєток у Бабаях із захопленням писали сучасники: «Під парк з фруктовим садом відведено 36 десятин: розбито квітники (садом Михайло Андрійович особливо цікавився, славний кріпак і його садівник Парфеній Полікарпов став згодом міським садівником Харкова); вирито два ставки, по берегах посаджено плакучі верби, сріблясті та канадські тополі; через ставки перекинуто дивовижні мости; влаштовано паром, альтанки, фонтани; у деяких місцях під деревами покладено величезні камені, ймовірно, привезені здалеку чумаками; у переліску, вдавшись у парк, вирубано крісла в дубових пнях на корені; зроблено з дерева якогось монаха, про якого тепер зберігся лише неясний переказ; у лісовій глушині на дубі нагромаджено «Ермітаж» – щось подібне до житла Робінзона; по дорозі в садибу, протягом версти з лишком, насаджено алею пірамідальних тополь (яка згодом, уже після смерті Михайла Андрійовича, могла сміливо змагатися зі знаменитою Кисловодській алеєю), а при в’їзді в парк поставлено вигадливу арку з часто збитих березових стовбурів і сучків у бересті. На одному зі ставків плавали лебеді; по саду ходили павичі».
Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №88 від 24.07.2014
