Унікальний підземний хід вирив учитель під Харковом (ФОТО)

Утім, сенсацією це було тільки для краєзнавців і науковців, каже Микола Панченко.

Місцеве населення про нього знало вже давно, але особливого значення цій підземній споруді не надавало. Бо, з розповідей односельців, копав хід у себе на садибі місцевий учитель Василь Васильович Буров – дивакуватий замкнутий чолов’яга. Він викладав малювання у місцевій школі до і після війни. Сім’ї він не мав, тому і займався у вільний від роботи час копанням підземних лабіринтів. Його часто бачили односельці з відрами глини, яку він носив висипати до яру. Подейкують, що почав копати підземні ходи ще під час війни, як бомбосховище.

Читайте також: Таємничі підземелля під Харковом. Історія знахідки

– Доросле населення села побоювалось відвідувати підземелля Бурова, і дітей туди не пускали, бо при вході стояв людський скелет, а на стінах висіли ікони і малюнки релігійного змісту. За радянських часів це не схвалювалось. Сміливцям, які побували у Бурова у підземному ході, там сподобалось. На стінах висіли картини, ікони, різні вишивки. Усе це у мерехтливому полум’ї свічок створювало якусь таємничість і святість. У підземному ході у Бурова була навіть криниця з водою, – розказує Микола Панченко.
Помер одинокий Василь Васильович у 70-ті роки. Невеликий будинок розібрали, садиба заросла хащами. Щоб діти не лазили до підземного ходу, вхід до нього засипали сміттям. Було засипано сміттям і провалля, яке виникло під час обвалу одного зі старих підземних коридорів.


Таємниче підземелля знову нагадало про себе в наші часи. На початку червня 2013 року жителька Ков’яг передала до Валківського краєзнавчого музею фотографії зображень на стінах підземних лабіринтів Бурова, які було зроблено місцевими школярами. Зацікавлені інформацією, співробітники музею невдовзі там побували і були приголомшені побаченим, засумнівались, що це все справа рук однієї людини.

– Це мав бути і скульптор, і іконописець. Скрізь спостерігається симетрія: стіни й стеля симетричні, однакової ширини. На поворотах зроблено симетричні колони в людський зріст. Усе пофарбовано, можливо, і цим вчителем, – ділиться враженнями краєзнавець.
На глибині трьох метрів у материковій глині були викопані підземні ходи в людський зріст. Вліво від провалу зберігся коридор довжиною 7 метрів. У ньому є невеличка капличка з барельєфом Богоматері з немовлям і видовбаний у глині макет каміну.


У стінах невеликі ніші з чорним нагаром від полум’я свічок. У більших нішах колись стояли образи святих. Усі ніші прикрашені стилізованим рослинним орнаментом. Вправо від входу зберігся ще один коридор довжиною 15 метрів. Він не прямий, як перший, а напівкруглий. На його стіні – барельєф із зображенням двох голубів, у кінці – барельєф біблійного агнця. У цьому коридорі є навіть видовбані у глині колони. У стіні видовбано горизонтальну нішу в людський зріст. Перед нею у стіні зроблено вхід, який веде вниз до води, але його присипано. На початок червня 2013 року незасипаними залишились коридори протяжністю 25 метрів, а скільки їх обвалилось, невідомо.

Як розповідає Микола Панченко, у краєзнавців виникло питання і стосовно часу побудови, і стосовно призначення цієї підземної споруди, тому об’єкт дослідили й учасники Слобожанської археологічної експедиції.

Першою версією науковців про підземні ходи було те, що це козацький монастир. Але вивчивши підземелля ретельніше, археологи дійшли висновку, що це підземний скит ченця-печерника.

Цю знахідку науковці вважають унікальною не тільки для Харківщини, а й для всієї України. Адже широко відомі Києво-Печерська Лавра і Святогірський монастир вирізані у твердих породах, а виявлений валківський скит створено у м’яких суглинистих ґрунтах.

За стилістикою кольорових фресок науковці визначили вік скита – його можна віднести до кінця XVIII – початку XIX ст. Крім того, вони виявили вхід на другий ярус, що свідчить про наявність ще одного, нижчого поверху.

Чому ж невідомий ченець-печерник вирішив побудувати печеру під землею? Краєзнавці вважають, що таким чином він ховався від заворушень і татар, адже поблизу проходив сумнозвісний Муравський шлях.

Імовірно, що місцевий вчитель Василь Буров знайшов підземний скит і вирішив його відреставрувати. А місцеве населення і не здогадувалось, що це древня споруда, а не примхи дивакуватого односельця.

Інформація про те, що підземними коридорами села Ков’яги зацікавились науковці, швидко поширилася серед населення. Внаслідок набігів сучасних «чорних археологів» в одному з коридорів було роздовбано стелю. Викопаною глиною було засипано частину каплички і коридору. Останнім часом було знищено барельєф одного з голубів.

Та унікальний підземний скит все ж таки має шанс не бути остаточно зруйнованим. За словами Миколи Миколайовича, зараз триває процедура визнання цього об’єкта пам’яткою археології. А селищна рада передає ділянку землі, на якій розташовані підземелля, Харківській єпархії.

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №38 від 29.03.2014