Як рятувала Харків від німців проста медсестра
Іноді більш дієвим було абсолютно протилежне – приписати страшну хворобу, якої насправді пацієнт не мав. Так, ризикуючи власним життям, від німецької окупації харків’ян рятувала фтизіатр Ксенія Іліаді.
Під час фашистського окупаційного режиму в жахливих умовах напівзруйнованого, позбавленого світла, тепла, голодуючого міста харківські медики продовжували боротьбу за життя співгромадян, намагаючись врятувати їх від смерті, відправлення до концтаборів, угнання до Німеччини.
Про лікаря-фтизіатра 2-го туберкульозного диспансеру міста Ксенію Іліаді нам розповіла начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Харківської області Марія Ельксніт.
Ксенія Іліаді – грекиня за національністю, приїхала у 1917 році навчатися до Харкова і назавжди пов’язала з ним своє життя.
Після закінчення у 1928 році 1-го медичного інституту Харкова Ксенія Олександрівна була призначена на посаду лікаря у 2-й туберкульозний диспансер, де працювала й під час окупації.
У 1942 році, з метою залучення здорової української молоді до робіт на виробництві військової продукції для постачання фронту, на полях, на некваліфікованих і важких роботах у Німеччині, окупанти розпочали активну пропаганду «райського життя» на землях рейху: вербували чоловіків і жінок у віці від 14 до 50 років для відправлення на примусові роботи до Німеччини, влаштовували облави, насильно затримували людей на вулицях, базарах, удома та відправляли у товарних вагонах до вермахту.
Щоб уникнути депортації до Німеччини, залишитися з рідними, населення окупованого міста вдавалося до різних хитрощів. Одним з таких хитрих прийомів був візит до лікаря з проханням видати фіктивну довідку про непридатність до роботи або наявність небезпечної хвороби.
Громадянам, які зверталися до туберкульозного диспансеру в пошуках порятунку, Ксенія Іліаді видавала фіктивні довідки (діагноз «відкрита форма туберкульозу»), складені російською та німецькою мовами.
Щоб окупаційна влада не запідозрила обману, лікарю доводилося робити молоді, яка зверталася до неї за допомогою, штучний пневмоторакс (піддування легенів).
Побачивши довідку з діагнозам «відкрита форма туберкульозу», окупанти миттєво звільняли здорового хлопця або дівчину від примусового вивезення до Німеччини та гнали їх із приміщення біржі праці, боячись заразитися.
Серед документів, що зберігає Державний архів Харківської області, є медична довідка від 22 квітня 1943 року, видана Ксенією Іліаді Ірині Ковтуновській, в якій зазначено, що Ковтуновська І. І. хворіє на важку форму туберкульозу легенів, тому їй абсолютно протипоказана робота, пов’язана з тривалим перебуванням на сонці.
Так, ризикуючи власним життям, Ксенія Олександрівна врятувала життя багатьом десяткам харків’ян. У документах Держархіву області є їхні імена. Це Ганна Бондар, Микола Бакшеєв, Олександр Новицький, Людмила Степанова, Поліна Щербакова, Поліна Іонова, Олена Челомбітько та інші.
Зберігаються в Держархіві області й листи зі словами подяки Ксенії Іліаді. Серед них – лист Ірини Ковтуновської, листи з фронту від воїнів Радянської Армії Володимира Павлова та Олени Кузьминської.
Після війни Ксенія Олександрівна підтримувала зв’язок із багатьма врятованими нею людьми. До виходу на пенсію (у квітні 1967 року) працювала на посаді лікаря-фтизіатра 2-го туберкульозного диспансеру. У вересні 1967 року нагороджена медаллю «За відвагу» як учасниця патріотичного руху під час тимчасової німецько-фашистської окупації Харкова.
Олександр ГРЕЧАНИЙ, матеріал з газети "Слобідський край" №101 від 23.08.2012
