Як дитяча медсестра з Чугуєва рятує життя на лінії фронту

Молодший сержант Яна Ярмак проходить службу в оперативній бригаді, обіймає посаду санітарного інструктора.

Нацгвардійка закінчувала Харківський медичний коледж, має медичну освіту за спеціальністю акушерка. Шість років працювала в Чугуївському пологовому відділенні дитячою медсестрою. 

Тато в неї військовий, тож вона вирішила спробувати себе у військовій справі. Після отримання військового квитка у 2018 році пройшла збори і прийняла присягу, отримала звання старшого солдата. Пізніше Чугуївський військкомат відправив дівчину в навчальний центр «Десна», де вона закінчила курси з тактичної медицини. 

 У жовтні 2020 року підписала контракт з Нацгвардією, перша посада Яни у бригаді – стрілець-санітар взводу, у 2021 році виконувала завдання в ООС у населеному пункті Штормове Луганської області, нині воно знаходиться під окупацією.

–  24 лютого я збиралася на службу. Живу я в Чугуєві, тож прийшла на автостанцію  і чекала на автобус. Близько п’ятої ранку вже було чутно вибухи, зателефонувала татові, сказала, що почалася війна  і мені необхідно швидко дістатися до військової частини. Потім зателефонувала командиру роти, щоб мене дочекалися. Тато мене повіз, але ми поїхали не через місто, а окружною дорогою. Коли проїжджали Старий Салтів, уже побачили «гради», зі швидкістю 140 км їхали до самої частини, – згадує Яна.

З 26 числа за розпорядженням командира дівчина разом з начмедом батальйону вже працювала в групі медичного забезпечення. Бойове хрещення в Яни було вже у перші дні. Коли по рації передали, що за контрольно-пропускним пунктом «трьохсотий», вона не розгубилася, взяла турнікети, медичний рюкзак з усім необхідним і побігла надавати допомогу. Потім надавала постійну домедичну допомогу пораненим у військовому містечку та госпіталізувала важкопоранених. 

– 28 лютого був сильний артобстріл, ми вивезли дуже багато поранених з осколковими пораненнями та переломами з військового містечка. У П’ятихатках тоді стояв наш блокпост, там був мінометний обстріл, і ввечері цього ж дня ми вивозили пораненого військовослужбовця, його вдалося врятувати, проте там були два «двохсоті», і через сильний артобстріл забрати їх удалося лише вранці, – ділиться медик. – На початку березня був мінометний обстріл, близько п’яти «трьохсотих», я оглянула першого – у нього два сліпих, одне наскрізне поранення, наклала турнікети, забинтувала. Ретельно оглядаю другого, а під ним на рівні стегна калюжа крові, поранення глибиною в два пальці, затампонувала рану, завантажили поранених, вивозили їх двома «швидкими». Сьогодні з хлопцями вже все гаразд, зараз вони в строю, але так буває не завжди. З неприємного для медика – це коли виносиш «двохсотими» своїх хлопців, деяких ми забирали з військового містечка вже загиблими.

У березні в районі П’ятихаток російські артилеристи обстріляли чергу за гуманітарною допомогою, було поранено п’ятнадцять місцевих жителів і четверо загинули, до приїзду автомобілів швидкої допомоги нацгвардійці надавали домедичну допомогу пораненим. Серед військовослужбовців було два «трьохсотих» – в обох переломи кінцівок.

– Поки ми проводили евакуацію, почався повторний мінометний обстріл, машину швидкої допомоги кидало з боку в бік – це був звичайний «Форд Транзит», і я відчувала, як його трясе. У заднє ліве колесо машини потрапив уламок, але зважаючи на те, що в нас були поранені, ми їхали не зупиняючись. Спочатку ми возили поранених у Міську клінічну лікарню швидкої та невідкладної медичної допомоги, потім уже почали возити до госпіталю Збройних Сил. Того дня в нас у всієї команди був другий день народження, – зауважує нацгвардійка.

Друге бойове хрещення в санітарного інструктора було 21 квітня, коли їй зателефонували і сказали, що є «трьохсотий» офіцер. Дівчина оперативно зібралася, взяла ноші, рукавички, рюкзак, на адреналіні сама перевернула пораненого і поклала на ноші. 

– Це був артилерійський обстріл, поранення були дуже серйозні, не сумісні з життям, але він був ще свідомий, ми його загрузили в машину, чоловік намагався говорити, але мова була нерозбірливою. Для мене це була найшвидша евакуація: з моменту, коли його поранило, і до моменту, коли ми заїхали в госпіталь, пройшло 17 хвилин, він прожив ще годину… – із сумом згадує дівчина.

В один зі звільнених населених пунктів у складі евакуаційної бригади Яна виїхала на початку липня. Працювали там спільно з підрозділами територіальної оборони. Гвардійці отримали автомобіль, проте він був ще не замаскований, і його могли помітити БПЛА.

– У нас була точка евакуації, куди нам привозили поранених і де ми надавали домедичну допомогу та евакуювали до лікарсько-сестринської бригади, яка стабілізувала поранених і вже відправляла в госпіталь. Проте ця точка евакуації вже була засвічена «пташками», машина помітного білого кольору, тож ми вирішили замаскувати її в посадці. Помітили місце, там до цього стояв танк, тому що було видно сліди від гусениць, спішилися, пройшлися вперед до бліндажу, а там на дорозі, якою ми їхали, нерозірвана міна, нам просто пощастило, – розповідає Яна.

Нацгвардійка ділиться, що інколи страшно і боїться, проте розуміє, що вона – медик і кожна секунда, яка є на рахунку, може врятувати чиєсь життя. Тож часу на роздуми немає, не дає собі права на помилку і завжди ставить у пріоритет чуже людське життя.

22 липня 2022 року Указом Президента України Яна Ярмак була відзначена державною нагородою – медаллю «За врятоване життя».

Раніше ми писали також, як батько та син служать в одному підрозділі на Харківщині .