Приховував рану, щоб допомогти побратимам: історія захисника Харківщини

Про це розповіли у відділенні інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.

Війна для сержанта Андрія Сівака почалася ще у 2014 році. Тоді його призвали до одного з підрозділів Національної гвардії України, який обороняв український схід. Під час широкомасштабного вторгнення чоловік повернувся до бригади та брав участь в обороні Харкова. Поступово українські військові відтісняли окупантів до державного кордону. Андрій брав участь в обороні Чугуєва, Змієва, Балаклії та Ізюма.

– У мене є розуміння, що таке обов’язок, і через це я пішов захищати Батьківщину. Бо я давав присягу. А ще я хотів, аби мені не було соромно перед дітьми. Мій син – курсант університету Повітряних сил. Я хочу, аби він мною пишався, – розповідає Андрій.

У квітні неподалік селища Малинівка Чугуївського району підрозділ Сівака потрапив під артилерійський обстріл. Тоді сержант отримав численні осколкові поранення.

– Я нікому не казав з побратимів, що поранений, поки один з хлопців не побачив, що в мене кров під бронежилетом. Я не хотів привертати увагу, бо хотілося якомога довше бути з усіма, раптом доведеться миттєво діяти. До того ж я відповідав за евакуацію і розумів, що на мені відповідальність за всіх, – ділиться Андрій Сівак.

Однак він усе ж таки відправився на лікування. Після 4 тижнів реабілітації нацгвардієць повернувся в стрій.

Указом Президента сержант Сівак був нагороджений медаллю «За військову службу України». Це його нагорода за мужність та самовіддані дії, які він проявив у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

 – Після поранення знову повернутися на фронт та воювати не страшно, а навпаки, в емоційному плані стало спокійніше та легше. Бо я вже це пережив і розумію, як діяти. Я радів, що знову повернувся до підрозділу, і був готовий знову виконувати бойові завдання, – ділиться сержант Сівак.

Наразі нацгвардієць бере участь у звільненні одного із селищ на Донеччині.

– Люди, що стали свідками жахіть війни, назавжди зміняться і зроблять висновки. Ми робимо все можливе, аби українські території були назавжди під синьо-жовтим прапором, – зазначає військовий.

Андрій вірить у перемогу України та намагається будь-яким чином допомагати населенню, що потерпає від окупації.