Непрості жнива, ферма та новий сад під час війни: як працюють аграрії з Олексіївської громади 

Аграрії прифронтової Харківщини вже третій рік поспіль працюють у дуже непростих умовах. Цьогоріч до проблем, пов’язаних з війною, додалися травневі заморозки, посуха та велика спека. Попри всі виклики, сільгоспвиробники сіють, збирають урожай та займаються тваринництвом. А дехто навіть намагається започатковувати щось нове, наприклад – посадити сад. Як-от агрофірма з Олексіївської громади.

Приблизно за дві години їзди від Харкова вже 19 років сільським господарством займається ТОВ «Агрофірма “Киселі”». Її землі розташовані в Киселях Олексіївської громади Лозівського району. На початку повномасштабного вторгнення лінія вогню проходила за 10 кілометрів від села. Тоді російські загарбники окупували Балаклію та Гусарівку і сунули на Мілову, яка розташована зовсім поруч. Згодом через поля агрофірми проходив контрнаступ української армії. Аграрії не залишилися осторонь, допомагали військовим, чим могли. Всі знали про руйнування, які ворог приніс на сусідню Ізюмщину.

Домовитися про репортаж було завданням із зірочкою, бо липень-серпень у сільгоспвиробників – дуже гаряча пора. «Вибачте, поки ніколи. Зараз у полях майже цілодобово», – чули у слухавку. Минулого тижня, як-то кажуть, «зійшлися всі зірки» – команда «Слобідського краю» побувала не тільки на полях агрофірми, а й відвідала ферму.

На момент нашого приїзду тут уже зібрали ранні зернові культури. Сьогодні в розпорядженні агропідприємства 2500 гектарів землі. Вирощують пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, соняшник і багаторічні трави.

– На жаль, похвалитися нічим. Через цьогорічні погодні умови дуже низька врожайність зернових, – із сумом зазначає керівник господарства Сергій Лобас.

До розмови підключається головний агроном Іван Удовиченко. Каже, що показники нижчі за минулорічні – урожайність ярої та озимої пшениці майже вполовину менша (25 центнерів з гектара проти 41 центнера торік).

Слід зазначити, що від кліматичних негараздів цього року потерпає не лише господарство Сергія Лобаса. Погодні умови вплинули на урожайність зернових та технічних культур і по всій Харківщині, і в Лозівському районі, де розташована агрофірма, зокрема. Навесні це був період, коли пшениця перебувала у стані колосіння. Влітку ж на область упала потужна спека.

За інформацією Харківського регіонального центру з гідрометеорології, недостатнє зволоження ґрунту, зумовлене дефіцитом опадів, спричинило погіршення умов формування врожаю ярих зернових і вплинуло на розвиток пізніх сільськогосподарських культур.

Зокрема, кукурудза та соняшник почали визрівати на кілька тижнів раніше, що позначилось на стиглості насіння.

Вплинула погода й на заготівлю кормів для худоби.

Зараз господарство готується до збирання кукурудзи та соняшника. Непокоїть аграріїв урожайність соняшнику, бо саме цією культурою засіяно 40 % площі підприємства.

Спілкуючись, підходимо до полів із соняшником. Сергій Лобас оглядає головки соняха й каже, що той розвивався нормально, але в період цвітіння рослин через спеку не літали бджоли. Тому частина соняхів лишилася незапиленою, а насіння – порожнім.

Покладають «кисилівці» надію на урожай сої, яку нинішнього року вперше висіяли на 230 гектарах. Сподіваються на добрий урожай. Сою посіяли в дочірньому підприємстві, що базується в Костянтинівці Богодухівського району. Це лісостепова зона, тому й опадів тут було більше. Сама ж агрофірма «Киселі» розташована у степовій зоні.

Попри недобір колоскових, підприємство планує на 150 гектарів збільшити посівні площі озимини під урожай 2025 року. Крім цього, відвели 110 гектарів ріллі під пар – тут планують сіяти еліту. Суперелітні сорти зернових сіятимуть на 17 гектарах. Також додадуть ще 40 гектарів угідь під озиме жито – воно піде на корм худобі.

Зібране збіжжя господарство зберігає на власному току. Тут його зважують, віють і засипають в ангари, де воно зберігається до продажу.

– Втім, головне – не тільки зібрати урожай. Збіжжя ще потрібно продати та одержати прибуток. А аграріям зараз нелегко – ціни на засоби захисту рослин, мінеральні добрива, паливо та запчастини підскочили в рази, а на нашу продукцію, навпаки, знизились. Прибутки господарств, порівняно з довоєнними, впали майже наполовину, – каже головна бухгалтерка підприємства Олена Слєсь.

За її словами, тільки за електроенергію агрофірма щомісяця сплачує 140 тисяч гривень, тоді як до війни було 70 тисяч. Та й силосування влітає в чималу копійчину: тільки дизельного пального витратили близько 15 тонн, а ще 12 рулонів плівки та 30 кубиків консервантів. Обійшлося це в майже 3 мільйони гривень.

Але не тільки рослинництвом займається «Агрофірма “Киселі”». Тут розвивають і тваринницьку галузь. З поля прямуємо на ферму. Сергій Лобас підкреслює, що ферма – це насамперед робочі місця на селі круглий рік. «Буде ферма – буде і село», – додає він.

Займатися тваринництвом «кисилівці» починали з овець і свиней. Згодом придбали 60 теличок.

Сьогодні це єдине господарство в Олексіївській громаді, що займається скотарством. Із 2016 року агрофірма – учасник асоціації виробників молока. Тут утримують 540 голів великої рогатої худоби голштинської породи, з них 270 – дійні корови. Поступово агрофірма від м’ясо-молочного напряму переходить на молочний.

Цьогоріч зимування худоби буде нелегким, прогнозують у господарстві. Насамперед через забезпеченість соковитими та грубими кормами. Як уже зазначалося вище, через несприятливі погодні умови врожайність значно нижча. Якщо у 2023 році підприємство заготовило 5883 тонни силосу, 231 тонну соломи, 125 тонн сіна, то в цьому році силосу – 4375 тонн, соломи – 198 тонн і 43 тонни сіна. Тож щоб нормально пройти зиму, агрофірма уклала угоду з хлібопекарськими підприємствами на придбання залишків хлібобулочного виробництва. Їх додаватимуть у корм для худоби. Також з минулого року лишилося півтори тисячі тонн силосу.

– На ферму заїжджаю постійно. Не задля контролю, а щоб поспілкуватися з тваринниками. Подумати, що можна ще зробити, щоб ефективніше розвивати тваринництво. Бичків продаємо, а всіх телиць лишаємо на вирощування в господарстві. У планах – збільшення дійного стада до 500 голів. До кінця року і в першому півріччі 2025-го плануємо отримати перший приплід від 70 телиць, – ділиться планами на майбутнє Сергій Лобас.

В агрофірмі «Киселі» тварин доглядають пильно. Для кожної, залежно від її потреб і характеристик, розроблений спеціальний раціон. Рецептуру харчування і контроль за ним відстежує спеціальна програма, дані якої виводяться на монітор комп’ютера.

– Збалансований корм для худоби забезпечує сучасний німецький кормозмішувач. Це дозволяє збільшувати результативність надоїв молока. Надій від однієї корови складає 24 літри на добу. Перед відправленням на молокозавод молоко проходить через аналізатор «Екомілк», – пояснює нюанси роботи ферми технолог, заступниця директора з тваринництва Валентина Сахарова.

Йдемо далі й бачимо, як змішується корм.

– Мій обов’язок – вчасно нагодувати тварин, – розповідає Олександр Кузьменко, який працює трактористом на кормозмішувачі вісім років. Далі чоловік додає: – Дуже добре, що в нашому селі є господарство. Війну набагато важче було б переносити, якби ще й не було можливості заробити собі на життя. Та й у колективі легше, ніж просто сидіти вдома.

Війна негативно впливає не тільки на людей, а й на тварин. За словами ветлікарки Світлани Полукарової, перші місяці війни були вкрай важкими. Господарство буквально боролося за виживання. Постійні вибухи позначилися й на худобі. Корови були у стресі: скидали телят і не були готові до запліднення.

– Коли почалася велика війна, я зателефонувала керівникові – порадитись, їхати в господарство чи ні (пані Світлана мешкає в місті Первомайський. – Прим. авт.). Отримала відповідь діяти на власний розсуд. Тому хутко зібралась і помчала до своїх корівок. Хіба ж можна лишити їх без нагляду? – згадує ветлікарка.

Фахівчиня каже, що все більш-менш нормально.

– Дотримуємось усіх ветеринарних вимог, ретельно слідкуємо за здоров’ям корів. Вчасно проводимо вакцинацію. У нас всі тварини здорові. Немає жодного випадку захворювання лейкозом, туберкульозом чи іншими інфекційними хворобами, – каже Світлана Полукарова.

У перший день московської навали, коли російські ракети полетіли на Україну, денний сторож Марина Шарифуліна була на зміні.

– Охопили страх і тривога. У нас працювали три доярки з інших сіл. Вони дуже хвилювалися, що залишаться без роботи та засобів до існування. Тоді ще не спадало на думку, що можна втратити не тільки заробіток, а й життя, – розповіла жінка.

Марина Шарифуліна в господарстві працює все життя, а денним сторожем – понад рік. Вона також дбає про худобу – утримує, годує, стежить за здоров’ям. Крім цього, допомагає доглядати новонароджених телят. Якщо виникають якісь проблеми, наприклад, корова захворіла, то одразу повідомляє про це завідувача, і тварині надають допомогу.

– Живу з постійною тривогою в серці – на фронті воюють близькі мені люди. Але не втрачаю надію і мрію про день, коли прийдуть омріяні перемога і мир, – ділиться Марина Шарифуліна.

Є випадки, які працівники господарства згадують з посмішкою. Ось один з них. На початку повномасштабного російського вторгнення один з механізаторів сказав заступниці директора з тваринництва Валентині Сахаровій, що рашисти вже в селі, і та побігла швидко закривати ворота на фермі – щоб вороги не проїхали. Чи пожартував тоді механізатор, чи дійсно бачив ворожу ДРГ, але історію, як пані Валентина думала, що закриті ворота зупинять окупантів, пам’ятатимуть довго.

– До війни її майже не використовували. Але зараз через постійні відключення електроенергії вона працює 5–6 годин на добу, – розповідає завідувач господарства на фермі Володимир Микитенко. 

В агрофірмі він працює 3 роки. Війна змусила його з родиною повернутися в рідне село. До цього працював будівельником у Харкові. Каже, що за дизельною установкою ретельно доглядають, бо якщо вона зупиниться, то зупиниться і весь процес на фермі.

– Ще один виклик, який доводиться долати сільгоспвиробникам, – відключення світла, які зараз по всій Україні, через те, що ворог постійно б’є по енергетичній інфраструктурі. У господарстві агрофірми є стара дизельна установка.

Найгірше, що корови лишаться недоєними, а це неприпустимо, – наголошує Володимир.

Окрім цього зазначає, що вартість запчастин нині захмарна порівняно з довоєнним періодом, а ціни на молоко лишаються старими.

– Наприклад, поїлка для худоби до війни коштувала 350 гривень, зараз – 1270. А за літр молока як давали близько 14 гривень, так і дають. Отака сільська арифметика. А треба ж і працювати, і розвиватися, – розмірковує завгосп.

За його словами, складно нині й діставати запчастини, адже через російську агресію спеціалізовані магазини виїхали з Харкова. Тож купувати запчастини доводиться в Черкасах і Полтаві.

– За всім обладнанням потрібен ретельний догляд. Якщо раніше молокопровід регулярно приїжджали оглядати відповідні фахівці, то зараз вони виїхали, і ми робимо це власними силами. Нещодавно, наприклад, вийшла з ладу водяна помпа, та її довелось замінити на масляну. А це чималенька сума, – приєднується до бесіди інженер, завідувач молокопроводу Андрій Дяченко.

Разом з чоловіком в агрофірмі працює зоотехніком і його дружина. Зараз вона у декретній відпустці. У подружжя троє діток. Найстаршому 8 років, а найменшому – 3. Коли рашисти посунули на Харківщину, подружжя постало перед вибором: їхати з рідного села в пошуках порятунку від російських ракет чи лишитися (найменший з дітей взагалі був немовлям). Порадившись, вирішили залишитися, сподіваючись, що українські воїни відженуть ворога якнайдалі.

Після ферми прямуємо в сад, який для власних потреб посадили працівники агрофірми вже під час війни. Ростуть тут триста фруктових дерев – вишні, черешні, яблуні, сливи, персики. Цьогоріч заклали невеличкий виноградник з п’яти сортів: «Юпітер», «Ізюминка», «Клубничний», «Джой», «Максі чорний». Перший урожай очікують за 2 роки. Також нинішнього року посадили 100 кущів полуниці.

А територію біля ферми вже другий рік поспіль прикрашає квітами заступниця директора з тваринництва Валентина Сахарова.

– Люблю квіти. Вони дарують нам не тільки красу, духмяні пахощі, але й саму радість життя. Додають настрою та допомагають бодай на хвилинку відволіктися від реалій сьогодення, – каже пані Валентина.

Сьогодні тут милують око чорнобривці й мальви, які прийшли на заміну весняним квітам.

– Чому саме чорнобривці й мальви? Мабуть, тому, що саме вони асоціюються з Україною. А зараз думки в усіх нас саме про Україну. Наступного року планую висадити ще більше квітів та поставити альтанку, щоб дівчата-доярки могли відпочити, випити кави і поспілкуватися, – каже Валентина Сахарова.

Ми створили цей матеріал як учасник мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.