Як параолімпійців у Харкові зустрічали. Секрети та одкровення
Наші спортсмени привезли із Сочі 12 медалей, три з яких – золоті. Ми спробували познайомитися з героями трохи ближче.
Під час нещодавнього свята на їх честь, влаштованому в одному з розважальних центрів міста, харківські параолімпійці ледь стримували сльози. Адже, на відміну від здорових спортсменів, вони не завжди удостоюються такої уваги і таких свят, тож і були надзвичайно вдячні всім, хто вірив у них.
Як завжди, спортсмени отримали грамоти й подарунки. Найцінніший з усіх дістався володарці повного комплекту нагород: «золота», «срібла» та «бронзи» – Людмилі Павленко. Їй місцева влада пообіцяла купити нову квартиру.
Нескінчені слова подяки, у першу чергу – наставникам.
– Спасибі всім, хто нас підтримував. Це була дуже важка праця впродовж чотирьох років, і велика заслуга в цих медалях наших тренерів, які вірили в нас весь цей час, – зізналася Людмила Павленко. – Я з 2001 року у спорті, і до цього мені не вдавалося завоювати параолімпійське «золото». Перемогам передувала титанічна праця. І без підтримки близьких і рідних нічого цього б не вийшло. Коли ти знаєш, що тебе люблять і чекають, – це найцінніший допінг.
Також Людмила поділилася дуже особистим секретом свого успіху:
– Син, перед тим як я їхала на Параолімпіаду, сказав мені: «Мамо, я знаю, чому в тебе не виходить виграти», – та дав пораду: «Кожного разу, коли ти їдеш, ти їдь так, ніби ти їдеш додому, і ти обов’язково переможеш».
Людмила взяла собі слова сина за правило і в результаті завоювала «золото».
Для харківського біатлоніста Віталія Лук’яненка золоті медалі Сочі були зовсім не першими в параолімпійської кар’єрі. До вже здобутих він додав два «золота» та «бронзу», ставши, таким чином, чотириразовим параолімпійським чемпіоном.
При цьому, як зізнався Віталій, на такий успіх абсолютно не розраховував, адже в Сочі вирушав з великими проблемами зі здоров’ям. Травма меніска і проблеми зі спиною ледь не поставили під загрозу участь спортсмена в Параолімпіаді. Проте, перемагаючи біль і напругу, Віталій у черговий раз довів, що наші параолімпійці здатні вибороти найвищі нагороди світового рівня.
– Ці дві золоті медалі – межа моїх мрій на даний момент. Я спортсмен у поважному віці, і для мене важко виходити кілька разів за зимовий цикл на пік форми, до того ж були травми, – каже параолімпієць. – Тепер займатимуся операцією та розв’язуватиму інші проблеми зі здоров’ям, тому поки про подальшу кар’єру говорити щось не можу.
Віталій Лук’яненко став на минулій Параолімпіаді тим, хто задав темп усій українській збірній, вигравши в першому старті золоту медаль. Але, як повідомив спортсмен, на той момент він навіть не усвідомлював успіху, адже потрібно було бути максимально сконцентрованим на інші старти. Само ж усвідомлення перемог прийшло вже, коли опинився вдома в Україні.
Не думала про те, що з успіхом повернеться додому і Оксана Шишкова. Дебютантка Параолімпійських ігор завоювала у Сочі відразу чотири бронзові медалі.
– Було дуже важко, особливо при тій ситуації, яка відбувається в нашій країні, але нас підтримували спортсмени з багатьох країн і росіяни також. Ми виходили заради України, заради українського народу, і піднімали прапор України, щоб про нашу країну знали всі, – зазначила Оксана Шишкова.
До речі, незважаючи на давнє правило «Спорт поза політикою» та заборони з боку організаторів Параолімпіади, Людмила Павленко на закритті Ігор виїхала у футболці з написом «Мир» та в українському вінку.
– Це було загальнокомандне рішення підтримати наш народ, і показати, що ми всім серцем і душею не хочемо війни, хочемо жити в цілісній єдиній і вільній країні, – сказала Людмила Павленко. – Спасибі всім тим командам, які проявили солідарність у той момент. Їх підтримка допомогла мені відстояти наше рішення вийти в цій футболці і вінку.
Валерій Несенов, матеріал з газети “Слобідський край” №36 від 25.03.2014
