Я тут потрібен: історія бійця з харківської бригади

Історію військовослужбовця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

Володимир воює на гарматі САУ 2С1 «Гвоздика». Говорить, машина не нова, але при правильному підході працює добре.

– Дуже гарна машина, маневрована, з характером. Якщо не стежити й не обслуговувати, то буде капризувати. Але якщо доглядаєш за нею гарно та своєчасно обслуговуєш, то вона добре працює, гарно стріляє, ще жодного разу не підводила, – каже військовий. 

До війська чоловік доєднався давно, але після закінчення контракту вирішив зробити паузу, проте потім все ж повернувся до армії.

– Мені захотілося служити ще в АТО, я послужив, звільнився, пожив трошки цивільним життям і зрозумів, що сумую за армією. У 2021 році я знову повернувся. 24 лютого 2022 року ми чекали, коли росіяни переїдуть наш кордон, і як тільки це сталося – ми зразу відкрили вогонь, і з кордону до Чугуєва вони йшли довгими колонами, й ми по них «працювали». Відпрацювали – переїхали, а потім сіли відпочити й зрозуміли, що ми непогано їм «насипали», – говорить Володимир.

Чоловік говорить, що на фронті мотивують будь-які втрати ворога, як техніки, так і особового складу.

– На Куп’янському напрямку ми вразили танк прямим попаданням, він загорівся. Але дізналися ми про це лише через тиждень, нам про це командир розповів та показав відео. Після таких подій настрій стає кращим, ти розумієш, що перебуваєш тут не дарма. Чим більше ворогів ми знищимо, тим краще, – ділиться чоловік.

Залишатися у війську Володимир планує до перемоги.

– Я вже звик до армії, тут всі свої, це вже друга сім’я. У 2014 році, коли почали обстрілювати Мар’янку, мій дядько залишився без дому, там якраз лінія зіткнення проходила. А під час повномасштабного вторгнення тітка та бабуся залишилися без домівок. Удома мене чекає тато, сестра, дівчина. Їм я усього не розповідаю, що тут відбувається, для них у мене завжди все добре. Втома, звісно, є, але потрібно спочатку вибити ворога, а потім відпочивати. Хлопці приїжджають із заходу України і воюють, а я у себе вдома не воюватиму? Я тут потрібен, – зазначає військовий.  

Раніше ми писали про Володимира з позивним «Білий», бійця добровольчого формування територіальної громади, що прикомандироване до 120-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. До великої війни чоловік мав бізнес та навіть не думав, що скоро доведеться повністю змінити життя.

Та про Віталія – кухаря відділення тилового забезпечення «Сталевого кордону». До повномасштабного вторгнення він працював у ресторанах. А під час формування 15-го мобільного прикордонного загону чоловік виявив бажання служити пліч-о-пліч з прикордонниками та добровільно приєднався до новоствореної бригади. Вже в підрозділі боєць пройшов додаткове навчання та став військовим кухарем.

А також про Олександра з позивним «Шустрий» – військовослужбовця 209-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, зокрема на Донецькому і Лиманському напрямках.