З пораненням і контузією — знову на позиції: історія «Червоного»
Вячеслав з позивним «Червоний» – військовослужбовець 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік ухвалив для себе рішення йти боронити Україну ще 24 лютого 2022 року.
Про це повідомляє «Слобідський край» з посиланням на 113-ту окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ.
Бойове хрещення Вячеслава відбулося у Соледарі та Благодатному. Там він отримав важке поранення в руку і першу контузію. На початку 2023 року чоловік пройшов бої за Білу Гору, де українських тероборонівців поливало ворожим вогнем з мінометів і танків у режимі 24 на 7. А потім були штурми російських позицій під селом Григорівка в травні того ж року.
«Перший бій незабутній для мене ще й тому, що довелося відповідати не лише за себе, а й за весь наш підрозділ. Тоді поранило наших командирів, тож довелося взяти командування на себе», – розповідає Вячеслав.
Нині 31-річний Червоний – командир стрілецького взводу, до нього ставляться з повагою і бійці, і командири. Чоловік має вищу педагогічну освіту, змалечку цікавиться історією. Каже, ще відтоді, з багатьох історичних прикладів, почав усвідомлювати світоглядне провалля між націями українців і споконвічних північних ворогів.
«Вони з діда-прадіда звикли бездумно вірити царю, не розуміють елементарних принципів ні свободи, ні демократії. Ми абсолютно інші. Якось під час штурму захопили чотирьох їхніх у полон. Розмовляємо з ними, канючать: «Та ми ж маленькі люди, це не наша війна, це все політики винні». А ми питаємо: «А в нас ось зараз хто стріляв – ваші політики?», – ділиться Червоний.
Він зізнається, що його вже не дивує і патологічна жорстокість ворогів до українців, як до військових, так і до цивільних. Пригадує, як у Соледарі його роті протистояло до тисячі «вагнерів». Після кожного невдалого штурму українських позицій, відступаючи, ті не забирали з поля бою ні своїх загиблих, ні поранених – лише автомати.
Натомість Червоний береже життя кожного свого бійця. Бувало, коли людей на позиції бракувало, і сам ішов зі своїми підлеглими на ротацію, або ж на штурм ворожої посадки. І дарма, що не одужав остаточно від чергової контузії.
«Справжній патріот має не словами, а гідними справами доводити свою любов до Батьківщини», – додає Вячеслав.
Після війни він збирається вивчитися на офіцера та продовжити кар’єру військового.
Раніше ми писали про бойового медика на псевдо Роджер. Він родом з Ізюма Харківської області. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, він навчався на другому курсі вишу, щоб стати професійним реабілітологом.
