Боєць з Ізюма дев’ять разів отримував поранення та щоразу повертався на фронт

Історію військовослужбовця кореспонденту медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.

Чоловік народився в Ізюмі, там закінчив гімназію. Потім навчався в Національній академії державного управління при Президентові України за фахом «Управління персоналом». У 2016 році пішов служити за контрактом.

«Після двох років в АТО за заслуги перед Батьківщиною командування вирішило направити мене після ротації навчатись у магістратурі Національної академії Національної гвардії України на факультеті «Логістика». Півтора року я навчався, потім – знову служба в Нацгвардії, але після ротації почалися проблеми зі здоров’ям, зі спиною. Рік проходив реабілітацію», – розповідає Олексій.

Рік чоловік жив цивільним життям, а потім почалося повномасштабне вторгнення.

«24 лютого прийшов в ізюмський РТЦК, узяв зброю і почав збирати свою групу людей, які щось вміють та знають», – каже «Ірокез».

Допомагаючи цивільним виїхати з оточеного Ізюма, Олексій отримав поранення.

«Ізюм уже обійшли російські танки, вони розстрілювали автобуси з цивільними, яких ми вивозили. Танк підбив автобус, я накрив собою жінку, і осколок потрапив мені в шию. Разом з побратимом нас госпіталізували, бо в нього дірка в руці була, як велика-велика монета», – згадує військовий.

За словами «Ірокеза», тоді ніхто з цивільних не постраждав, усі дісталися до Слов’янського залізничного вокзалу. Українські захисники не давали спокою російській армії, щоб ті не зайшли у місто.

«У принципі нам це вдалося. Було нелегко, 40 вильотів авіації, артилерія, плюс автоматники, кулеметники, танки – все підряд летіло по місту. Тоді було прийнято рішення якомога більше вивезти цивільних. Поки одна група тримала мости, інші вивозили людей. А потім уже відійшли, бо не було сенсу», – розповідає боєць.

Після Харківщини він служив на Бахмутському напрямку.

«У нас була задача – взяти точку і тримати її. В той час уже були поранені, але разом з 46-ю бригадою ми зайшли й утримували потрібні нам позиції вісім діб. Ворог узяв нас у півколо. Як мені повідомили, ми взводом перекришили там батальйон окупантів. На ногах нас вийшло семеро. В мене наскрізь нога пробита була, але я стояв. Ми виходили – уже було тихо, вже було нікому по нас стріляти, батальйон у ворогів закінчився», – згадує Олексій.

Після цього була інша позиція, де українські військові відбили чергову ворожу атаку. «Ірокез» опинився у шпиталі й там дізнався, що рота виконала всі бойові завдання батальйону та вийшла майже ціла.

«Я дев’ять разів отримував поранення й дев’ять разів повертався, бо я офіцер, давав присягу на вірність своїй країні та своєму народу. Для мене все буквально й без всякого романтизму. Якщо я поклявся, то треба це виконувати, незважаючи ні на що. Тому й повернувся на службу», – розповідає Олексій.

Раніше ми писали про бійця із Залізної бригади побачив руїни рідної Кам’янки.

Раніше ми писали про Ігоря з позивним «Француз», який 23 лютого пішов дізнатися, як потрапити до лав Харківської ТрО, а вже наступного дня росія розпочала повномасштабне вторгнення.

Також ми розповідали про Євгена з позивним «Майкл», який служить у Богодухівському окремому батальйоні територіальної оборони.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.