Брати з позивним «Брат»: як харків’яни воюють пліч-о-пліч три роки

Історію бійців розповіли журналісти телеканалу «Прямий», пише «Слобідський край».

Олексій зараз «на нулі», Віталій проходить реабілітацію після поранення. Гвардійці — рідні брати, вони, навіть мають один на двох позивний — Брат. Без роздумів пішли на фронт добровольцями у лютому 2022 року, щоб захистити своє місто Харків від окупантів. Молодший з них, Віталій, брав участь в АТО. Повоювати на Донбасі довелося й під час повномасштабного вторгнення.

«Є такі важкі виходи, де на тебе росіяни йдуть, а витерпіти це в Серебрянському лісництві четверо діб при мінус двадцяти, коли на землі ти спиш, потім йде холодний дощ і заливає тебе — не дуже комфортне відчуття. А було й так, що там ти йдеш на перший вихід: вас пішло вісім, прийшло шість, через 10 хвилин починається штурм, який ви відбиваєте, а потім ворог б’є по сусідній позиції», – розповідає Віталій.

«Найтяжче, напевно, було коли ми збирали рештки наших хлопців на позиції. Це дійсно тяжко, коли ти ходиш по лісу і бачиш, що твого товариша, з яким ти розмовляв буквально годину тому, вже немає. На початку вторгнення я взагалі не мав ніякого досвіду, тому я розпитував брата абсолютно про все, починаючи з того, як правильно застібнути бронежилет або почистити зброю. Це все було для мене нове, і тому брат став для мене головним помічником. Без нього взагалі ніяк спочатку», – каже Олексій.

Брати-гвардійці брали участь у Харківському наступі, нищили окупантів в Серебрянському лісництві та Кліщіївці, зараз воюють на Харківському напрямку. Бойовий шлях починали піхотинцями. Одними з перших стали опановувати безпілотні літальні системи. Нині разом керують розвідувальними дронами.

«Для пілота є головні дві риси. Перша – бажання навчатися. І друга – потрібно бути стриманим та витримувати обстріли. Тому що професія пілота – це не коли ти там сидиш позаду і п’єш каву, а коли йде обстріл, і треба виходити, діставати цей дрон і ним управляти. Ти не можеш кинути свою позицію, тому що піхота і командування залишаться без очей – від тебе багато залежить», – додає Олексій.

«Головне – не бути самовпевненим. Багато поранень та смертей через самовпевненість, коли рік-два воюєш, ти вже думаєш, що кулі від тебе відскакують», – доповнює слова брата Віталій.

Віталій після кількох місяців лікування та реабілітації збирається повернутись до свого підрозділу. Обидва брати розуміють, якщо не вигнати загарбників зі своєї землі, буде гірше.

«Я знаю, який у нас сусід, і якщо ми їх не зупинимо, то це буде постійно. Тому маємо це зробити, щоб у них навіть думок не було про те, щоб знову сюди піти», – додає Віталій.

Раніше ми писали про Павла – кухаря прикордонної бригади «Гарт». Його головний обов’язок – нагодувати особовий склад, проте кулінарія для нього більш ніж обов’язок, це спосіб зберігати спокій і дарувати тепло побратимам.