Буду у війську скільки треба: історія хірурга з Харкова
Андрій – хірург стабілізаційного пункту медслужби першого батальйону Інтернаціонального легіону, який функціонував у складі 92-ї ОШБр. Цілодобово разом з однодумцями він рятує захисників з різних підрозділів Збройних сил України.
Історію медика пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».
Харків’янин Андрій до великої війни працював хірургом та викладачем в університеті. На початку повномасштабного вторгнення він добровільно пішов рятувати поранених воїнів.
– Не важливо, ким ти був до війни, це командна робота, іноді я сам не вважаю себе лікарем, бо ми тут всі виконуємо одну й ту саму роботу – перевантаження пораненого, розрізання його одягу, промивання ран, атестування одне одному. Тут є розуміння, що всі регалії – вони нічого не варті. Люди стають простими й роблять те, що вони вміють, а чого не вміють – тому швидко навчаються. Ми надихаємось своєю ж роботою, оскільки кожне врятоване життя – це маленька перемога, робимо те, що мусимо – рятуємо, – говорить хірург.
Кількість поранених завжди різна, розповідає Андрій.
– Буває так, що за зміну в нас немає поранених взагалі, а буває так, що у нас «напливи» по 40-50-80 людей. Це абсолютно не прогнозовано, це залежить від ситуації на фронті. Були важкі поранення судин, стегна, черевної порожнини, відриви кінцівок, були й реанімаційні випадки. Доводилося робити й такі речі, з якими у цивільному житті не стикалися, але є навички, розуміння, шлях навчання і вже є успішні випадки, – каже чоловік.
Він говорить, що у війську буде до закінчення війни.
– Війна триває. Яка ще потрібна мотивація? Цього більш ніж достатньо, щоб розуміти, що треба працювати. Україна з росією воює сотні років, й останні 10 війна не закінчується. Я буду у війську стільки, стільки треба. Мене тут тримають мої друзі, моя дружина, мої діти. Заради їхнього майбутнього я тут, – зазначає лікар.
Раніше ми писали про 21-річну Таїсію з позивним Джейн – військовослужбовицю 120-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Дівчина народилась у Харківській області, має спеціальність кухар-кондитер і до повномасштабного вторгнення працювала продавчинею.
Та про Микиту – 23-річного військовослужбовця 92-ї ОШБр. Ще два роки тому він працював монолітником і не думав, що доведеться сидіти в окопі під ворожими обстрілами та нищити ворога. До Сил оборони він приєднався у листопаді 2022 року.
А також про гвардійця з позивним «Єнот» – інструктора 5-ї Слобожанської бригади НГУ з бойової підготовки. На Луганщині він отримав поранення й дивом вижив після влучання у його бліндаж 120 мм міни. Зараз чоловік навчає інших виживати та рятувати побратимів у пеклі масованих обстрілів та контактних боїв.
