Головне не втрачати жагу до життя: історія бійця харківської ТрО
Валерій з позивним «Воля» – військовослужбовець 113-ї окремої бригади Сил ТрО. На захист України чоловік став на початку повномасштабного вторгнення. Зараз боронить рідну Харківщину.
Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.
24 лютого 2022 року чоловік прийшов на роботу, де колеги сказали, що розпочалося повномасштабне вторгнення. Йти воювати чи ні, Валерій навіть не роздумував – одразу вирішив долучитися до війська.
– Сім’я спочатку була проти, але я тихенько зібрався і пішов. А зараз родина завжди мене підтримує та чекає вдома, рідні моляться за мене та за всіх хлопців і дівчат, які захищають рідну землю. А ми робимо все для того, щоб пришвидшити своє повернення додому – і тільки з Перемогою, – зауважує боєць.
Валерій каже, що найбільше випробування для кожного українського захисника – розлука з рідними та переживання за них.
– Мотивує розуміння того, що я захищаю своїх рідних і близьких від усього, що несе за собою росія та її армія. А всюди, де я з нею стикаюся, це насилля, безлад, грабіж, смерть. Крім того, в армії в мене є відчуття, що в цей момент я перебуваю на своєму місці та роблю свій внесок у Перемогу, – ділиться військовий.
За два роки повномасштабної війни чоловік захищав та визволяв Ізюм, Барвінкове, воював у Донецькій області, зокрема під Горлівкою, на Бахмутському напрямку, виконував бойові завдання в Сумській області, а зараз повернувся в рідну Харківську область і захищає її кордони.
– Дуже важливу роль на війні відіграє твоє оточення, побратими. Завдяки їм ти можеш вижити, виконати завдання, а після цього всього ще й залишитися в доброму гуморі та в нормальному стані. Важливо довіряти своїм побратимам, будь що не втрачати віру в перемогу, жагу до життя, продовжувати жартувати й сміятися. Навіть в окопах під обстрілами, навіть після двох років виснажливої війни. А ще ти дуже цінуєш кожен момент, проведений з рідними далеко за лінією фронту. Розумієш, для чого і для кого повинен повернутися, – каже Валерій.
Чоловік зізнається, що з кожним разом повертатися до цивільного життя під час відпустки, соціалізуватися стає важче.
– У військових інші проблеми, завдання – потрібно швидко приймати рішення, від яких залежить не одне життя. Оь тут люди й проявляють себе якнайкраще. Мені хочеться сказати всім українцям: підтримуйте тих людей, які знайшли в собі силу вперше піти на війну і бути там, де вирує смерть, а не життя. Всім своїм рідним та тим, хто чекає захисників удома, хочу побажати міцного здоров’я, стійких нервів, терпіння і завжди вірити в нас, – говорить Валерій.
Раніше ми писали про 34-річного Максима – військовослужбовця 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Чоловік нещодавно вилікувався від поранення, але продовжує служити і мріє про мирне сімейне життя.
А також про Андрія на псевдо «Ташкент», який проходить службу в прикордонній бригаді «Сталевий кордон» на посаді оператора-стрільця в одному з розрахунків спареної зенітної установки «ЗУ-23-2». Зараз чоловік захищає українське небо, а нещодавно він став дідусем.
Та про Артема з позивним «Тьома», який до 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ доєднався вранці 24 лютого 2022 року. Тоді, прийшовши з роботи додому після нічної зміни, чоловік почув перші обстріли й поїхав з міста Зміїв до Харкова.
Читайте також:
У Лозовій вуличні ліхтарі вмикатимуть за новим графіком